ЯК ВЦІЛІТИ ЖУРНАЛІСТОВІ В "ГАРЯЧІЙ ТОЧЦІ"

"Журналист", 1995, N 6, с.60-62.

Як вціліти журналістові в "гарячій точці"

Поради Катерини ГЛЄБОВОЇ

Катерина Глєбова. Працювала в "Московском комсомольце", "Московских новостях", нині - прес-секретар Міністерства з надзвичайних ситуацій. У її "послужному списку" - Північна і Південна Осетія, ¶нгушетія, Чечня, Абхазія, Афганістан.

Що робити, якщо немає квитків? є два варіанти виїзду до "гарячої точки":

1) цілком самостійно;

2) у складі групи.

У першому випадку журналістові діяти набагато важче. При відсутності у касах "Аерофлоту" квитків на потрібний рейс слід брати квиток на будь-яке число до того ж пункту, а потім, використовуючи журналістське посвідчення, йти на АДП (авіаційно-диспетчерський пункт), знаходити командира екіпажу і просити його підписати квиток на сьогодні. Як правило, ніхто не відмовляє.

є ще один варіант вильоту з військового аеродрому у Чкаловському. Як правило, звідтіль регулярно ідуть машини до всіх "гарячих точок", де є російські військовослужбовці. Необхідно додзвонитись до начальника чи чергового ЦКП (Центрального командного пункту) ВПС (Військово-повітряних сил), представитись і попросити допомогу. Як правило, військові не відмовляють.

У другому випадку група може бути цілком журналістська - такі поїздки з метою "реклами" влаштовували представники Чечні і Грузії. Як правило, організатори покривають усі витрати і повністю забезпечують роботу журналіста. єдиний нюанс: інформація в таких випадках виходить однобока - ви дізнаєтесь тільки те, що вам вважатимуть за потрібне показати і розповісти.

Крім того, група може бути у супроводі якого-небудь генерала чи міністра, що виїжджає на поля боїв з ознайомлювальною або миротворчою метою. У цьому випадку також не слід думати про транспорт, проживання чи харчування, але ексклюзиву не буде, тільки - офіціоз. Тому необхідно постаратись поєднати "групові заходи" з самостійною роботою. Однак у будь-якому випадку дружній неформальний контакт із генералом або військовослужбовцями з супроводу не завадять.

...Перед поїздкою застрахуйте своє життя. У "гарячій точці" я, як журналіст, дотримуюсь правила: ні за яких обставин не брати в руки зброю. Також не слід довіряти фотографіям і не вступайте у дискусії.

Поради Марини ПЕРЕВОЗК¶НОЇ

З 1989 року працювала в "Экспресс-хронике", з 1990 року за завданням редакції почала їздити в "гарячі точки". Тепер - московський кореспондент газети "Русская мысль". Побувала у Придністров'ї, Абхазії, Осетії, ¶нгушетії, Криму.

Де взяти бронежилет?

Ви їдете на війну для того, щоб написати про неї правду. Побувайте у двох сторін. Ліпше зробити це неодноразово (для цього зовсім не обов'язково ходити через лінію фронту). Пам'ятайте, що багато що у вашому сприйнятті визначатиметься тим, на чиєму боці ви станете від самого початку.

Не намагайтесь стати "своїм". Звичайно, "свій" може дізнатись про те, що ніколи не знатиме сторонній, однак за це доведеться заплатити дуже дорого. Коли ви станете цілком "своїм" для одних, ви спровокуєте негативне ставлення до себе з боку противника і навряд чи зможете у нього побувати. Платою за право вважатись "своїм" і мати пов'язані з цим пільги є тенденційні матеріали. Не потрібно завойовувати довіру запевненнями на кшталт: "Я повністю на вашому боці", - їх фальш очевидна. Не бійтесь показати, що у вас є своя позиція, яка відрізняється від позицій обох сторін - учасниць конфлікту. Це швидше викличе повагу до вас.

Якщо посадова особа ставить умову можливості зустрічі з вами "лояльність" ("А ось ми спочатку подивимось, що ви там пишете!") - відмовтесь від контактів з нею. Ви зумієте отримати потрібну

інформацію в іншому місці. Якщо одна зі сторін перешкоджає вашій роботі (наприклад, вам треба зробити фотографії з передової, а вас туди не пускають) - їдьте на інший бік, а ті, хто вам не дозволив, нехай залишать при собі свої претензії.

Пам'ятайте, що люди, які розмовляють з вами, сильно ризикують. На війні є багато способів непомітно розправитись з неугідними: випадкова куля чи осколки ненавмисно запущеної у вікно гранати можуть стати помстою за надання журналістові даних, у приховуванні яких зацікавлене офіційне керівництво або які-небудь впливові структури й угруповання. Не "засвічуйте" свої джерела, не називайте імен і прикмет, за якими можна впізнати людину, що дала вам негативну інформацію. Людське життя чи зіпсута доля - надто висока плата за буденний репортаж.

У кожної з конфліктних сторін своя "правда". Не ставте перед собою завдання з'ясувати, хто має рацію, а хто помиляється. У локальних війнах, що ведуться на території колишнього Радянського Союзу, немає "гарних". Усі - злодії, і всі - герої. Ваша місія - не виставляти оцінки, не шукати, хто невинний, а хто винен, а чесно описувати те, що відбувається.

За жодних обставин не беріть до рук зброю і не вдягайте військову форму. Якщо вас бачили у військовій формі на території однієї зі сторін, ви потім уже ніколи нікому нічого не доведете.

Ви побували на одній зі сторін, потім опинились по інший бік від лінії фронту. Ваші нові співрозмовники, знаючи, що ви приїхали "звідтіль", звичайно, розпитуватимуть вас про те, що ви там бачили. Пам'ятайте, що найнезначніші дані, які ви повідомите, можуть бути використані як розвіддані. Постарайтесь не стати таким собі інформатором спецслужб. Якщо вам пропонують допомогу, щоб з'їздити кудись, а потім повернутись і розповісти про те, що ви бачили, - відмовтесь.

Ви опинились у щойно зайнятому місті чи селі. Не беріть у дарунок речі, захоплені як трофеї, або ті, походження яких вам невідоме.

Пишіть тільки про те, що бачили своїми очима. Не вірте чуткам, навіть якщо яке-небудь повідомлення ви чули з уст десятка людей. Кожна сторона потребує морального виправдання своїх страшних дій, тому масова свідомість народжує на війні міфи і легенди про злодіяння противника. Десятки людей можуть цілком правдоподібно, з деталями, описувати вам те, чого насправді не було. Приклад такого міфу - прибалтійські снайперки. У всіх "гарячих точках" вам розкажуть, що вони воюють за гроші на боці противника. Я жодного разу не зустрічала людину, яка б бачила таку снайперку своїми очима, але в кожного мого співрозмовника, як правило, знаходиться який-небудь двоюрідний брат, небіж, Коля зі 101-го батальйону, який "як навмисне, зараз на завданні", - ось вони її бачили.

Не довіряйте фотографіям. Вам можуть показати фотографію осетина, вбитого інгушами, і сказати, що це інгуш, убитий осетинами, і навпаки.

Не вступайте в політичні дискусії. Якщо ви представляєте російську демократичну пресу, то будьте готові до того, що у Придністров'ї, в Абхазії, у Криму ви можете почути багато цікавого про "гівнократів", що розвалили Радянський Союз, але у Грузії, в Молдові, в Україні вам можуть закинути "імперські амбіції" Росії. На такі випади ліпше не відповідати: випустивши пару, люди переважно перестають бачити у вас ворога.

Будьте розбірливі в контактах з колегами. Не таємниця, що деякі любителі їздити у "гарячі точки" виконують, окрім редакційного, завдання другого відомства.

Якщо не хочете впіймати випадкову кулю, не особливо цікавтесь дислокацією військ, планами майбутніх операцій та іншими воєнними таємницями. Тим більше, що для вашого матеріалу ця інформація, як правило, зовсім непотрібна.