ПРО БІОЛОГІЧНУ ЗБРОЮ…

Анджей Завадскі, Інститут швидкої допомоги Медичної Академії у Варшаві.

Ж-л “Твоя здорова медицина”, 5 травня 2003р. ст.49-51.

ПРО БІОЛОГІЧНУ ЗБРОЮ…

Основна мета будь-яких воєн  -- зробити все можливе, щоб ворог не зміг чинити опору. Застосовуючи традиційні види зброї, можна позбутися багатьох противників. Однак завдяки застосуванню альтернативної, більш результативної біологічної зброї можна набагато швидше перемогти свого ворога.

Початки біологічної зброї сягають Стародавнього Єгипту (наслані на єгиптян кари, описані у Книзі Виходу Старого Заповіту).

У Стародавній Греції лучники вміли приготувати отруйний розчин, до складу якого входили людські рештки, кров і гній. У все це занурювали наконечники стріл.

Ганнібал перший застосував “біологічні бомби” у вигляді посудин з отруйними зміями. Жертвами такої зброї стали кораблі короля Пергамона у битві на Егейському морі.

Під час карфагенських воєн римляни масово кидали у криниці противника мертвих тварин. Через дві тисячі років під час Громадянської війни у США цей досвід використали війська конфедератів.

У 18ст. в Північній Америці англійські солдати роздавали місцевому населенню заражену віспою білизну і одяг з епідемічних лікарень з метою викликати епідемії і. таким чином, зменшити чисельність індіанців. Навіть у 20ст. під час війни у В’єтнамі поширеним було навмисне отруювання рослин в джунглях.

Вперше бойові гази було застосовано у 1241 році в битві під Легніцою, коли татари скерували на польські війська дим від згоряння сірки і арсену. Це викликало паніку серед польських вершників і сприяло перемозі татар.

Застосування катапульт поліпшило дію біологічної зброї. Як ядра почали використовувати тіла померлих від заразних хворіб. Під час облоги Кафи (сучасна Феодосія) татари переживали епідемію холери. Вони зуміли скористатися з цього нещастя, катапультувавши тіла померлих через міські мури. Мешканці міста були вражені, зразу ж спорядили кораблі (найімовірніше із зараженими щурами) і почали втікати до Венеції, Генуї та інших міст. Так холера поширилася по усьому басейні Середземного моря – це була перша в історії пандемія.

У 1600 році лікар Фйораванті з Болоньї винайшов рідину для того, щоб розганяти натовпи. Це була суміш скипідару, олії, сірки, крові і людського калу. Проти такої композиції не могла встояти жодна незаконна демонстрація.

Світові війни

Під час Першої світової війни Німеччина планувала використати небезпечний вірус сибірської виразки проти лосів у Норвегії. овець у Румунії, корів в Аргентині, які були потенційними продуктами харчування для військ Альянсу. Однак це не принесло бажаних результатів, як і німецькі плани щодо отруєння пасовищ в Англії та Франції.

У Першій світовій війні на полях битв в Бельгії і Франції було використано 100 тисяч тонн хімічної зброї. Жертвами газових атак стали понад мільйон солдатів, з них 80 тисяч померли. У 1925 році в Женеві була підписана конвенція, що забороняла використовувати задушливі гази. отруйні і бактерологічні речовини під час воєн.

США утрималися від підписання конвенції і ратифікували її тільки у 1975р.

У міжвоєнний період Японія почала проводити інтенсивні дослідження з розробки бактерологічної зброї. У 1932р. в окупованій Манджурії японці створили гігантську (як на той час ) організацію “Об’єднання 731”. До її складу входили 5 дослідницьких груп, які об’эднували 3000 науковців і займали понад 150 будинків. Вони проводили досліди на полонених, заражуючи їх вірусами холери, менінгіту та іншими. Під час цієї програми протягом 1932-45рр. померли понад 10 тисяч піддослідних. Створену “об’єднанням 731” біологічну зброю використовували під час воєнних діій в Китаї. В 11 містах були отруєні водні родовища, з літаків розпилювали інфікованих бліх (під час кожного штурму за один раз було випущено 15 мільйонів бліх). Однак японці не до кінця оцінили наслідки від застосування такої смертоносної зброї. Про це свідчить хоча б той факт, що в атаках на Ханте у 1941 році з 10 тисяч жертв майже чверть були японцями. Після поразки Японії естафету у розробці бактерологічної зброї перейняв СРСР.

Під керівництвом Гітлера німецькі науковці проводили численні досліди в концтаборах. Однак він на цьому не зупинявся. Дуже поширеним в німецькій армії був страх перед тифом. Щоб визначити цю хворобу серед місцевого населення, застосовували неспецифічну реакцію Вейль-Фелікса. В окупованій Польщі лікарі з руху опору особам, яким загрожувало вивезення до концтаборів. робили щеплення бактеріями.

Війська Альянсу теж проводили розробки бактерологічної зброї, потенційно готуючись дати відсіч німецькіій стороні. Англіійці, наприклад, проводили випробувальне бомбардування бомбами з вірусом сибірської виразки на острові Грюйнард на північно-західному побережжі Шотландії. Результати бомбардування на прикладі місцевих овець були приголомшливі. Тварини загинули, а продукт розпаду вірусу сибірської виразки зберіг можливість існувати ще 36 років. Великою проблемою стало знезараження острова, яке закінчилося у 1987 році.

Сучасний період

Під час “холодної війни” біологічна зброя також була популярною. Найбільш вражаючим прикладом її застосування були вбивства дисидентів з країн комуністичного табору, які перебували на Заході. Спеціалізувалися на цьому болгарські спецслужби. У 1976 році в Лондоні вбито Георгія Маркова. У вуличному натовпі через спеціальний механізм, захований в парасольці. йому введено рицину – дуже сильний білковий препарат, який одержують з популярних рослин рициній. Смертельною є доза 30 мг внутрішньо або 3мг підшкірно, вона викликає блискавичні зміни в крові і раптову смерть.

Особливе місце в історії розробок біологічної зброї належить СРСР. Працю над виведенням вірусів чуми, холери, віспи. СНІДу,сибірської виразки проводила кількатисячна армія науковців. об’єднаних навколо програм “Біопрепарат”. “Ензим”. Для десятків закладів з виробництва біологічної зброї на всій території СРСР полем для випробувань був острів Відродження в Аральському морі. Тільки у червні 2002 року на конференції національної Наукової Академії у Вашингтоні було сказано про досліди з гібридами мікробів у формі аерозолю, які проводили на цьому острові протягом 30 років. Наслідком цього стали атмосферні зміни, зараження повітря вірусом хімероном --- наслідком від схрещення вірусів,. що викликають віспу домашньої рогатої худоби і Ебола. Від нього постраждали люди,. які перебували за десятки кілометрів від “дослідницьких центрів”. Було запроваджено санітарний кордон з обов’язковим карантином і щепленням для 43 тисяч осіб. Офіційно зафіксовано три смерті. Попередньо жертвами епідемії стали тисячі антилоп,.. що паслися над берегами Аральського моря.

У квітні в Свердловську (зараз Єкатеринбург) через аварію на військовій бактерологічній лабораторії розпочалася епідемія сибірської виразки. Хоча інфекція з огляду на таємність об’єкту поширилася в радіусі 4 кілометрів,. але ураження домашніх господарств були зафіксовані і за 50 кілометрів. Було зареєстровано 79 хворих на сибірську виразку дихальних шляхів. З них 68 померли (86%). Це показало смертоносні властивості вірусу і стало найбільшою задокументованою епідемією легеневої сибірської виразки  в історії. Жоден з хворих не помер від шкірного чи кишковоготипу хвороби. Результати пізніших досліджень показал,. що мало місце кровоточиве запалення грудної клітки. У майже половини померлих зафіксоване подібне запалення мозкових клітин.

У 1943 році в США після їх вступу до Другої світової війни виникла таємна організація з воєнних досліджень, яка разом з англійцями і канадійцями працювала над розробкою біологічної зброї. Керував нею Джордж Мерк – президент головної фармацевтичної компанії США. Проводилися досліди над вірусам туберкульозу, холери, дизинтерії, чуми. тифу. Найбільшим досягненням стало винайдення зброї на основі сибірської виразки. ЇЇ вироблено понад 40 тисяч літрів – достатньої кількості для 500 тисяч бактерологічних бомб. На щастя,.створена американцями зброя не була використана.

У 1984 році релігійна секта “Рейнеші”, яка діяла в США,.цілеспрямовано орнізувала отруєння бактерією сальмонели низки барів у штаті Орегон. В результаті 751 особа отруїлася,. З них 45 потребували стаціонарного лікування.

У березні 1995 року члени японської терористичної організації “Аум Сіньрікьо”,. яка називала себе релігійним культом Найвищої Правди,. здійснили газову атаку в токійському метро. В результаті дії зарину загинуло 12 осіб, від отруєння постраждало близько 5 тисяч. Слідству вдалося доказати, що організація також щонайменше вісім разів застосовувала  речовини із елементами вірусу сибірської виразки та ковбасну отруту у великих містах. На місцях, де збиралися члени секти, знайдено велику кількість посудин з бактерологічними токсинами. Про жорстокі наміри секти свідчить хоча б подорож у 1992 році до Заїру у пошуках віруса Ебола.

Навесні 1996 року в осередку “Бнау Бріт Джевіш” (юдейської громадської організації) у Вашингтоні знайдено пошкоджену поштову посилку. У ній виявили порошок сибірської виразки. Зразу ж на 10 годин запровадили строгий карантин понад 100 працівників осередку. Були евакуйовані мешканці навколишніх будинків, спеціалізовані служби намагалися оцінити ситуацію. Роздягнуті до білизни працівники змушені були багато разів пройти через дезинфекційні заходи. Через кілька годин в результаті ретельних перевірок виявилося, що все це було розіграшем. Біологічний матеріал посилки справді містив бактерії,але звичайні нехвороботворчі.

Події після 11 вересня 2001 року

Як відомо, восени 2001р. на території США були здійснені численні акти біотероризму у вигляді розсилання посилок із зародками сибірської виразки. У 10 осіб, що заразилися таким способом, зафіксовано легеневу форму хвороби. В 11 – шкірну. З десяти хворих на легеневу форму померло четверо (40%). Жертви були родом зі штатів Колумбія. Флорида, Нью-Джерсі. Нью-Йорк. Вони захворіли у проміжку між 4.10. і 2.11.2002 року, вісім з десяти працювали на пошті. Середній вік – 43-73 роки. Період інкубації – 5-11 днів. У 70% захворіли чоловіки.

До основних симптомів хвороби належать – кашель і підвищена температура тіла (у 9 випадках), біль у грудній порожнині і велика втома (у 8), задуха (у 7). Інші симптоми—біль живота, голови,. м’язів горла. Легенева форма хвороби проходила в два етапи – спочатку гарячка, задуха, слабість, біль в грудях і животі. Все це тривало від кількох годин до кількох діб. Потім на короткий час наставало загальне поліпшення стану, раптово зростала температура тіла. Задуха переходила у надмірну пітливість і нудоту. У половини хворих зафіксоване кровоточиве запалення мозкових клітин і втрата свідомості, посиніння шкіри,, проблеми з диханням. З огляду на дуже швидке розмноження бактерій, необхідним є нагальне застосування антибіотиків. Сибірській виразці можна протидіяти за допомогою пеніциліну.

У 1999р. у США створена група захисту цивільного населення від біологічної зброї, до складу якої увійшов 21 представник від медицини, загальнонаукової сфери, громадських установ, урядових організацій, армії. Група напрацювала правила поведінки за умов виникнення епідемії сибірської виразки через застосування біологічної зброї. За умови виникнення небезпеки влада штату і місцеве керівництво повинні визначити,. хто повинен проводити профілактичні заходи, пов’язані з дією вірусу.

Згідно з даними інтернету від серпня 2002 року, на думку керівників служб безпеки і розвідки США, члени терористичної організації “аль Каїда” вже мають хімічну зброю і намагаються заволодіти біологічною.

Висновки

Наростання біологічної зброї тривало майже 100 років, ще від початку Першої світової війни. Масові отруєння, влаштовані сектою “Рейнеші”, довели, з якою легкістю можна проводити акти біотероризму. Хоча й існують труднощі – як розпізнати наслідки від біологічної атаки і природніх епідемій.

Після Другої світової війни підтверджено, що біологічну зброю було застосовано в штаті Орегон (отруєння низки барів), в Свердловську (аварія на військовій лабораторії), в Лондоні (вбивства дисидентів), Токіо (віднайдення біологічних арсеналів секти “Аум Сіньрікьо”).

З новою формою біотероризму на очах усього світу, здійсненою у вересні 2001 року, почався новий розділ у багаторічній історії біологічних воєн, який поставив суспільство обличчям до надзвичайної небезпеки.

Анджей Завадскі, Інститут швидкої допомоги Медичної Академії у Варшаві.

Ж-л “Твоя здорова медицина”, 5 травня 2003 р., с.49-51.

Переклад та адаптація українською мовою – ВІКТОРІЯ ЖИТАРЮК