КОРОТКЕ КЕРІВНИЦТВО З ПРОВЕДЕННЯ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО РОЗСЛІДУВАННЯ (Майкл Берлін)

"ЖУРНАЛИСТ", 1995, N 6, с.37-41

МАЙКЛ БЕРЛІН

КОРОТКЕ КЕРІВНИЦТВО

З ПРОВЕДЕННЯ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

Майкл Берлін - викладач журналістики Бостонського університету (США). У "Нью-Йорк пост" займався журналістськими розслідуваннями.

Багато що з описаного взято з книжки: "Investigative Reporting", William Gaines, 1994, Nelson-Hall Publishers. Chicago.

Журналістське розслідування не може з'явитись у світ без ініціативи, ідеї та зусиль з боку журналіста. У багатьох випадках на поверхню випливають матеріали, які влада не хотіла б оприлюднювати. Та іноді у статтях міститься й інформація, отримана безпосередньо від представників влади.

Джин Робертс, у минулому редактор "Філадельфія інкуайєр" - однієї з найвідоміших американських газет, що спеціалізуються на розслідуваннях, сказав, що завдання журналіста "не в тому, аби застукати політика зі спущеними штанами чи виявити окреме порушення закону, а в тому, щоб докопуватись до фактів, захованих глибоко під поверхнею, щоби допомогти читачеві в розумінні того, що відбувається в нашому все складнішому світі".

У переважній більшості журналістські матеріали не є справжніми розслідуваннями. Стаття про те, як купити холодильник, репортаж про рішення, ухвалене на судовому засіданні, замітка з прес-конференції і навіть документ, отриманий із певного джерела внаслідок витоку інформації, - все це, хоч і важливо та необхідно, все-таки не є журналістським розслідуванням. У цих випадках репортери стежили за подіями без наперед розробленого плану. Вони не пробували самостійно отримати інформацію, знову і знову збираючи по дещиці розрізнені дані в одну загальну картину. Вони не йшли далі публічних заяв.

ЯК ПРОВОДИТЬСЯ РОЗСЛІДУВАННЯ?

Частково журналістське розслідування вимагає природнього відчуття і таланту, частково це наука, зі своїми правилами і законами. Наприклад, журналіст ніколи не повинен висловлювати в матеріалах власної думки. Замість того, щоб заявити, що хтось бере хабарі, або є жертвою, або розбазарює суспільне добро, журналіст повинен побудувати солідну і основану на фактах структуру, щоб показати читачеві весь процес порушень і вказати на джерело проблем.

Журналіст повинен діяти в межах законності і зберігати норми етики, інакше він нічим не відрізнятиметься від тих, чию діяльність він розслідує.

Це означає: ніякої політики і особистих інтересів, інтереси суспільства - і тільки вони - повинні бути приводом для розслідування.

Жодних викрадених документів. Жодних хабарів за інформацію. Жодних незаконних проникнень на приватну територію - за винятком тих випадків, коли журналіст готовий відповідати за свої дії в судовому порядку.

І найголовніше. За жодних обставин репортер не повинен розкривати джерело інформації, якщо він пообіцяв тримати його в таємниці. У багатьох країнах, в тому числі і США, журналісти обирали ув'язнення, але не називали своїх джерел інформації. У зв'язку з цим усі матеріали, в тому числі записники, касети, інші записи, які можуть розкрити конфіденційні джерела, повинні зберігатись у надійних місцях і ніколи не передаватись владі, хіба що зі згоди самих джерел. Якщо журналіст розкриває джерело інформації, його репутація втрачається назавжди.

ПРИЙОМИ ЖУРНАЛІСТСЬКОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

ПОПЕРЕДНЄ РОЗСЛІДУВАННЯ. Читайте книжки, газети, журнали, дивіться документальні фільми. Використовуйте індекси, бібліографічні джерела і комп'ютеризовані базі даних - як місцеві, так і міжнародні (наприклад, LEXIS/NEXIS).

ДОКУМЕНТИ. Це можуть бути оригінали, копії, фотографії чи електронні носії. Можливо, в Росії і важко отримати офіційні документи, але іноді їх можна скопіювати з архівних підшивок документів, різноманітних відомостей, якщо ви переконаєте відповідних чиновників у тому, що маєте на це право і що ви не завдасте їм шкоди, або якщо вони симпатизують вашій праці. Одного разу протягом місяця я відвідував міський суд Нью-Йорка і копіював документи з архіву. Усім своїм виглядом, манерами і мовою я давав зрозуміти працівникам, що я юрист, але ніколи не говорив про це вголос. Я дав їм зрозуміти, що я початківець у цій справі і потребую допомоги досвідчених працівників суду. Це спрацювало і багато з них були раді допомогти.

Деякі матеріали судових рішень та інформація про операції за участю іноземних фірм доступні через міжнародні бази даних, навіть якщо вони відсутні в російських архівах. Отримати такі документи допоможуть корисні зв'язки. Але запам'ятайте, що навіть у США, де законодавство ґарантує доступ до більшості публічних архівів, чиновники, яким є що приховувати, відмовляються надавати інформацію журналістам. Це не раз ставалось і зі мною - в поліційних управліннях, судах, в федеральних і місцевих закладах. У таких випадках ви можете або судитись із ними, що забирає багато часу і засобів, або знайти когось, хто міг би вам допомогти, маючи доступ до документів і бажання, щоб правда перемогла.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ. Зіставлення цін (у різних місцевостях) на різноманітні види послуг, причин відміни вироків, сум податків, що сплачені різними групами в різних місцях, результатів екзаменів у різних школах, статистики вилікуваних пацієнтів у різних лікарнях і т.д. може також привести до цікавих результатів.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ. Спостереження за тим, скільки часу службовці проводять на робочих місцях, який політик буває в компанії директора якоїсь фірми, як утримуються запроторені у в'язниці, і інші подібні спостереження можуть бути корисні для статті. Можливо, ви бажатимете простежити за автомобілем, побувати на будівельному об'єкті і зробити фотографії, які перетворять ваші спостереження на документ.

У ході деяких нашумілих у США розслідувань журналісти робили вигляд, що вони не є журналістами. Два журналісти з чикагської газети відкрили своє кафе і чекали, коли до них прийдуть представники влади, інспекція, поліція чи мафія і почнуть вимагати хабаря чи пропонувати протизаконні операції (наприклад, коли постачальник продає "товар" за низькими цінами, а продавець отримує "зверху" і не повідомляє про це босові). Потім журналісти написали матеріал про корупцію, яка оточує подібні заклади. Траплялось, що журналісти лягали в лікарню або сідали у в'язницю. Інші влаштовувались на роботу на фірму чи в заклад, а потім писали репортажі про свою роботу там. Траплялось, що журналісти (як жінки, так і чоловіки) представлялись покупцями для того, аби показати різницю в обслуговуванні чоловіків і жінок. Такий тип спостереження може бути джерелом інформації для журналістського розслідування, якщо при цьому вивчається вся система, а не окремі її ділянки.

ІНТЕРВ'Ю. Деякі розслідування починаються з документів, а люди залучаються потім, інші розпочинаються розмовою, а потім збагачуються документами. У будь-якому випадку інтерв'ю повинні бути добре підготовлені. Журналіст зобов'язаний знати, які він поставить запитання, який психологічний підхід ліпше використати, як викликати довіру в інтерв'юованого.

Завжди користуйтесь магнітофоном. Це допоможе вам простежити хід думок людини й уникнути в подальшому проблем, якщо свідок відмовиться від своїх слів. У деяких випадках дозволяється записувати розмову, не інформуючи про це людину. В інших випадках це протизаконно. Завжди дублюйте магнітофонний запис, роблячи письмові нотатки. При запису на плівку свідок, який погодився на розмову, спочатку знічується, комплексує, а потім забуває про магнітофон. Якщо ви не можете записати інтерв'ю на магнітофон, спробуйте запросити ще одного журналіста і дублюйте свої записи для подальшої звірки. У такому випадку один журналіст сидить за спиною свідка, інший - перед ним, весь час показуючи свою зацікавленість.

Працюючи з нетерпеливим свідком, найліпше ставити загальні питання, сприяючи природному потоку інформації, і зацікавлено слухати, навіть якщо співрозмовника "заносить" на розповіді про свої біди. Не заповнюйте паузу в розмові новими запитаннями. Нехай свідок добровільно продовжить свою історію. І лишень коли він виговориться, починайте ставити запитання, повертаючи розмову в потрібне для вас русло. Запам'ятовуйте ті місця в розповіді, які свідок лише зачепив, промайнув швидко, знов поверніться до цих місць, змусіть свідка напружити пам'ять.

Найліпшими свідками є колишні жінки, друзі, співробітники людини, яка є об'єктом вашого вивчення. Коли я займався розслідуванням діяльності Генрі Кіссінджера (коли він був іенеральним секретарем), то найціннішу інформацію я отримав від тих, хто вже з ним не працював. А вона допомогла мені отримати відповіді від тих, хто ще працював з ним.

Запитуйте у всіх, кого ви інтев'ююєте, номери телефонів і імена тих, з ким, на їхню думку, ще потрібно поговорити. Дізнайтесь, чи зможуть вони пред'явити документи або їх копії, що підтверджують сказане, або хто їх вам зможе дістати. Дехто зможе надати документи, якщо ви скептично поставились до сказаного ними.

Коли люди, з якими вам потрібно поговорити, не хочуть співпрацювати або бояться, спробуйте допомогти їм розслабитись, виражаючи свою симпатію, попідтакуйте їм, гарантуйте захист та анонімність. Якщо ви відчули, що хтось бажає поговорити, але боїться, спробуйте зустрітись із цією людиною "випадково", наприклад, у магазині чи по дорозі з роботи додому. Приготуйтесь до того, що вам доведеться зустрічатись з однією людиною декілька разів, поки вона не почне довіряти вам, перестане боятись або поки ваша наполегливість не переконає його, що ліпше заговорити, ніж весь час відмовлятись.

Коли людина не налаштована на розмову, постарайтесь створити атмосферу нормальної дискусії, щоб вона забула, що дає інтерв'ю, і спробуйте логічно підтримати її позицію. Поправляйте хибні заяви, використовуючи факти, але без злоби (тут потрібна клопітка підготовка до розмови).

Найважливішою і найделікатнішою справою є останнє інтерв'ю, в якому, після того як інформація зібрана і готова до викладу, об'єктові вашого розслідування надається можливість відреаґувати на надані свідчення.

ВИБІР ПРЕДМЕТУ РОЗСЛІДУВАННЯ

¶ноді ідею про проведення розслідування підказує хтось. ¶ноді журналістів зацікавлює аіентство з розслідувань. А іноді репортер просто ставить перед собою запитання: чому було ухвалено таке рішення? Воно несправедливе! Чому даний заклад (школа, суд, лікарня, служба з прибирання сміття) не працює так, як і належиться?

Не завжди відповіді на ці запитання містять інформацію про корупцію чи зловживання. Але це не означає, що про подібне не треба писати. Якщо винна система, а не люди, це не менш важливо.

Фактів, які заслуговували б на розслідування, завжди більше, ніж часу і людей, які могли б цим зайнятись. Тому завжди ретельно обирайте теми розслідування. Зіставляйте бажання зі своїми можливостями, враховуйте наявний час, наявність персоналу і джерел інформації.

Попередньо розпочніть з вивчення відразу кількох аспектів справи, поки не переконаєтесь, що виконання завдання реальне і на це не шкода затрачених зусиль.

Наступного етапу заручіться підтримкою редакторів. Ось приблизний план пропозиції з розслідування, що надається редакторові:

1. Назва проекту.

2. Тема проекту. Наприклад, розслідування якості виконуваної роботи (як працює школа?) або вартість послуг (скільки коштує для податкоплатників прибирання сміття в нашій місцевості порівняно з іншими?).

3. Чому читачів хвилює дана проблема, можлива реакція на даний матеріал, чому ця інформація потрібна, яку користь матиме ваша організація від публікації (трансляції) даного матеріалу?

4. Методи. Як діятимуть журналісти. Які попередні вивчення необхідні, скільки необхідно провести інтерв'ю. Наявність документації. Чи потрібно проводити порівняльний аналіз, спостереження тощо.

5. Вартість проекту. Який персонал потрібно задіяти, яка небезпека може виникнути.

6. Результати і наслідки. Коли буде опубліковано матеріал?

Це буде одна стаття чи серія публікацій? Які візуальні матеріали супроводжуватимуть публікацію? Які схеми і графіки будуть потрібні? Чи будуть супутні матеріали? Чи плануються коментарі?

Чи планується продовження після результатів дослідження? Які ще організації залучатимуться?

РОЗСЛІДУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УРЯДУ

Джерела інформації:

- результати виборів,

- бюджети,

- витратна документація,

- документи з будівництва, кадрів, прийому на роботу. Питання, які можуть вас цікавити:

- поліція використовує жорстокі методи? Бере хабарі?

- судді відпускають злочинців непокараними?

- як працюють державні служби: пошта, сміттярі, школи, поліклініки?

- хто має персональну вигоду від прийняття законів?

Деякі розслідування можуть бути присвячені діяльності відомих політичних постатей. При цьому потрібно використати також відкриті документи та інтерв'ю, які допоможуть зібрати факти. Не можна ображати людину, називаючи її хабарником чи негідником. Покажіть це, але не кажіть. Просто повідомте, що мер торік витратив грошей більше, ніж складає його зарплатня, і підтвердьте цей факт документально чи заявами ваших джерел. Матеріал повинен викладатись від третьої особи.

НАПИСАННЯ СТАТТ¶

Як тільки попередньо розслідування закінчено, прийшов час сісти і поставити собі запитання: "Що ж я виявив? Що буде стержнем, квінтесенцією моєї статті?"

Майже завжди під час великих розслідувань виявляється багато додаткових фактів. Наприклад, що мер не тільки хабарник, але й зраджує дружині, і ще б'є своїх дітей. Репортер повинен мати сильну волю, щоби змусити себе ухвалити важке рішення - пожертвувати брудною білизною мера (читачам буде важко розібратись у тому, що важливіше) - корупції, яка не має нічого спільного з приватним життям мера. Крім того, при публікації деталей особистого життя може скластить враження, що журналіст зводить особисті рахунки з мером. Слід використати тільки те, що принесе користь усьому суспільству.

Інші факти, виявлені у ході розслідування, але які не є головними (мер не тільки бере гроші з міської казни, а ще й укладає контракти з фірмою, якою таємно володіє його брат), повинні бути опубліковані окремо, наступного дня або одночасно з головним матеріалом, щоб читачі не заплутались в інформації з головного питання.

На наступному етапі репортер повинен вибудувати матеріал, що залишився, у сюжет так, аби показати читачам напрямок удару, квінтесенцію розслідування. Сюжет визначає, як журналіст ПОКАЖЕ головне зловживання (4 лютого орендатор перерахував містові $30000, а 5 лютого на рахунок міста надійшло тільки $25000), нанизуючи факти один на одний.

Після побудови сюжету обов'язково виявляються пробіли в логічній послідовності подій. Для їх заповнення необхідні додаткові вивчення, нові інтерв'ю та документи.

Після того, як все закінчено, журналіст повинен вирішити, як подати цей матеріал.

Автор може почати з заяви, яка б розкривала суть справи: "Розслідування, проведе "Таймс", з'ясувало, що мер присвоїв щонайменше $30000 з міської казни за останні три роки".

Матеріал може розпочинатись також з розповіді про випадок корупції або, припустимо, з історії про жінку, яка потребувала медичної допомоги, але не змогла її отримати, оскільки система працює погано.

Розповідь слід вести по висхідній, чергуючи драматичні події до самого кульмінаційного моменту.

У будь-якому випадку тон публікації повинен бути спокійним. Тільки факти. Не потрібно сарказму, злоби, гніву і критиканства. Мова повинна бути нейтральна. Нехай факти говорять самі за себе, і нехай читач гнівається через те, що він прочитав про ці факти.

Усі заяви повинні мати посилання на джерело: "відповідно до інформації, отриманої з розмов з муніципальними службовцями", "за офіційними документами", "порівняльний аналіз аналогічних послуг у сусідньому місті показав...", "два співпрацівники "Таймс" бачили його в магазині, а він стверджує, що у цей час знаходився на роботі в мерії".

Після кожного резюме давайте коментар офіційної особи (наприклад, мера або директора лікарні) з її баченням подій. Далі необхідно простежити шлях грошей або посадової особи у визначеній послідовності з використанням документів, оглядів, інтерв'ю і т.д., щоб довести свою слушність і в той же час дати можливість чиновникам захищатись.

До основної статті слід додати фотографії, фотокопії документів і т.д. Матеріал повинен супроводжуватись додатковими публікаціями, які відображали б реакцію громадськості і влади, й іншими матеріалами.

Розслідування може викликати дискусію в суспільстві й офіційну реакцію, тому історія може мати продовження. У такому випадку газета чи інший ЗМІ повинні брати у цьому участь доти, поки справа продовжується.

ЗАКОН ПРО СВОБОДУ ІНФОРМАЦІЇ

У Сполучених Штатах федеральне законодавство вимагає, щоб державні заклади надавали будь-якій людині (в тому числі й іноземцям) всю інформацію про роботу уряду, крім випадків, передбачених законом.

Деякі важливі для розслідування документи можуть бути забороненими, але більшість із них - доступна, якщо журналіст знає, що йому потрібно і для чого.

Переважна більшість інформації доступна в електронному вигляді, на магнітних стрічках або через комп'ютерну мережу Інтернет. Державна і міська влада повинна виконувати закон про "відкриті документи" і допускати громадськість на державні заходи. Багато журналістів користуються цим інформаційним багатством у процесі розслідування. Все частіше вони використовують електронні бази даних, що містять урядові документи.

Ні комп'ютерні бази даних, ні закони про "відкриті документи" поки що не набули широкого розповсюдження в Росії, але перше вже на підході, а за друге варто поборотись як за важливий аспект російської демократії і свободи преси.

Для деяких розслідувань, що проводять російські колеги, можуть стати у пригоді американські документи. Вони відкриті для будь-кого. Американське урядове відомство зобов'язане впродовж 10 днів відповісти на запит (20 днів у найвинятковіших випадках), і якщо запит відхиляється, він може бути опротестований, і відповідне відомство повинно протягом 20 днів відповісти на протест.

Спочатку треба визначити, де може бути інформація: в Держдепартаменті, Міністерстві сільського господарства, Міноборони чи Аіентстві міжнародного розвитку?

У листі-запиті треба дуже детально описати, що конкретно потрібно. Наприклад, інформація про російського партнера з проекту Аґентства міжнародного розвитку в галузі транспорту в Нижньому Новгороді, який започатковано у грудні 1994 року. Бажано вказати назву проекту і номер контракту. Не обов'язково повідомляти, навіщо вам потрібна ця інформація. Але якщо ЗМІ хоче отримати інформацію безкоштовно, то бажано вказати, що вона необхідна для з'ясування контактів російського партнера у зв'язку з підготовкою матеріалу до друку. Як правило, таке пояснення є законним для безкоштовного надання інформації.

Регіональний філіал Аґентства може мати й детальнішу інформацію. Штаб-квартира у Вашингтоні може надати порівняльні дані. Наприклад, вартість даного проекту порівняно з іншими аналогічними проектами. Додайте вирізки з газет про проект. Це допоможе співробітникам знайти потрібну вам інформацію.

Обов'язково просіть надати інформацію безкоштовно.

Вкажіть, як саме ви хотіли б отримати інформацію: по телексу, телефону, електронній пошті тощо.