БАЗОВІ ДОКУМЕНТИ ЗІ СВОБОДИ ПРЕСИ

Базові документи зі свободи преси

Принцип свободи преси визнаний міжнародним правом, тому кожне порушення свободи преси слід розглядати відповідно до чинного у даній країні законодавства. Поряд із існуючими міжнародними та регіональними законами слід брати до уваги також окремі пункти національного законодавства : конституцій, законів, декретів.

Право “шукати, одержувати і поширювати інформацію” затверджено ст. 19 Міжнародної Декларації прав людини, прийнятої Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. (Документ 1),  на цьому праві базується Міжнародна Конвенція Політичних і Громадянських прав від 16 грудня 1966р, яку підписали чи ратифікували більше, ніж 140 країн світу (Документ 2), а також ст.10 Європейської Конвенції Захисту прав і свобод людини від 4 листопада 1950р. (Документ 3), ст 13 Міжнародної Конвенції прав людини від 22 листопада 1969р. (Документ 4), ст. 9 Африканської Хартії прав людини від 12 липня 1981р. (Документ 5).

Документ 1. Декларація прав людини (прийнята 10.12.1948)

Ст.19. Кожен має право на свободу думки і вислову; воно включає свободу міркувань, а такаж свободу шукати, отримувати і поширювати інформацію та думки через будь-які засоби без будь-яких  обмежень.

Документ 2. Міжнародна Конвенція Політичних і Громадянських Прав (Прийнята 16.12.1966, вступила в дію 23.03.1976)

Ст.19. Кожен має право дотримуватися своєї точки зору без будь-якого втручання.

Кожен має право свободи  вислову; воно включає право шукати будь-яку інформацію, отримувати і поширювати її без кордонів, усно, у письмовому чи друкованому вигляді, у формі мистецьких витворів через будь-які ЗМІ.

Затверджені у пункті 2 права є пов’язані з обовзками, які можуть їх обмежувати (тільки у разі необхідності або відповідно до заканодавства):

А) для захисту прав і гідності інших

Б) для збереження національної безпеки, громадського здоров’я і моралі.

Документ 3. Європейська Конвенція захисту прав і своблд людини (підписана 4.11.1950, вступила в дію 3.09.1953).

Ст.10. Кожен має право на свободу вислову. Воно включає свободу вислову думки, право отримувати і поширювати інформацію без втручання громадських авторитетів і без обмежень. Однак ця стаття не повинна перешкоджати перевірці державних органів ліценїій ЗМІ на право діяльності.

Існування цих свобод пов’язане з обов’язками та відповідальнісю, передбаченою законодавством. Вони необхідні для існування демократичного суспільства, забезпечення національної і суспільної безпеки, територіальної недоторканості та для запобігання заворушенням чи кримінальним діям, для захисту здоров’я і моралі, захисту прав і гідності громадян, для запобігання виявленню державних таємниць, для підтримки авторитету і впливовості законодавства.

Документ 4. Міжнародна Конвенція прав людини (прийнята 22.11.1969, вступила в дію 18.07.1978).

Ст. 13. Кожен має право свободи думки і вислову. Воно включає право шукати, отримувати і поширювати інформацію усно, в письмовому чи друкованому вигляді, у формі мистецьких витворів через будь-які ЗМІ.

Зафіксоване у попередньому параграфі право не може підлягати цензурі, але може викликати відповідальність, встановлену законодавством , коли потрібно захистити права і гідність громадян, забезпечити національну безпеку, громадьський спокій, здоров’я і мораль.

Право свободи вислову не може бути обмежене такими методами, як зловживання уряду, приватний контроль над друкованими ЗМІ, радіо чи телебаченням, використання зловживань у засобах передачі інформації. Попри зазначені вище заходи, громадські розваги можуть підлягати цензурі з боку влади з метою конролю їх діяльності та для захитсу дітей і моллоді.

Будь-яка пропаганда, будь-яка підтримка національної, расової або релігійної ненависті, яка узаконює насильство; будь-які протиправні дії проти однієї людини чи групи лудей на будь-якому грунті, включно із расою, кольором шкіри, релігією, мовою, походженням мають розглядатися як такі, що тягнуть за собою відповідальність перед законом.

Документ 5. Африканська Хартія прав людини (прийнята 10.07.1981, вступила в дію 21.10.1986).

Ст.9. Кожна людина має право отримувати інформацію. Кожна людина має право висловлювати і поширювати свої думки і міркування в межах, встановлених законодавством.

Декларація прав та обов’язків журналістів (Мюнхенська Хартія)

Прийнята 24-25.11.1971. Схвалена міжнародною Федерацією журналістів та більшістю європейських журналістських об’єднань.

Право на інформацію, свободу вислову і критику є одним із основних прав людини. Усі права та обов’язки журналістів беруть початок від права громадськості знати про вчинки та думки. Відповідальність журналістів щодо інформування перевершує відповідальність, скажімо, роботодавців чи громадських лідерів. Така місія обов’язково передбачає обмеження, що їх журналісти накладають на себе.

Декларація обов’язків.

1. Поважати правду,  зважаючи на право суспільства знати її.
2. Захищати свободу інформації, коментування і критики.
3. Повідомляти тільки про ті факти, походження яких відоме, не замовчувати інформацію, не змінювати тексти і документи.
4. Не використовувати неправдиві методи для отримання інформації, фото чи інших документів.
5. Поважати право людини на приватне життя.
6. Виправляти будь-яку інформацію, якщо виявиться, що вона неправдива.
7. Дотримуватися професійної иаємниці, не розголошувати джерелаінформації, якщо про таке не домовлено заздалегідь.
8. Серйозно ставитися до професійних порушень: плагіату, наклепів, неправдивих та безпідставних обвинувачень, хабарництва у будь-якій формі, замовчування новин.
9. Не плутати професію журналіста з професією рекламного агента чи агітатора. Відмовдятися від виконання будь-яких наказів рекламодавців.
10. Протидіяти будь-якому тискові і приймати накази тільки від відповідальних осіб редакції.

Кожен журналіст вартий того, щоб його роботу вважали вищою від державних принципів. Поряд із загальними законами кожної країни, журналіст з професійною метою виконує тільки накази колег і виключає будь-яке втручання влади чи інших осіб.

Декларація прав.

1. Журналісти мають право на вільний доступ до усіх джерел інформації, на безперешкодне розслідування усіх явищ громадського життя. Саме тому таємниця громадського або приватного життя може бути порушена тільки журналістами у виняткових випадках для глибшого розуміння суті справи.
2. Журналіст має право відмовитися від підлеглості своєму керівництвові згідно із записом у трудовому контракті, якщо дії керівництва нечесні.
3. Журналіста не можна змусити діяти чи висловлювати думки, якщо вони суперечать його переконанням.
4. Колектив редакції має бути поінформованим про усі важливі події, що можуть мати вплив на її життя. Перед прийняттям остаточного рішення щодо усіх питань: прийом нових працівників, звільнення, покарання чи нагородження журналістів повинно відбутися їх колективне обговорення.
5. Беручи до уваги обов’язки та права журналістів, вважаємо, що вони залучені не тільки до вирішення колективних справ, але також і до індивідуальних:  дотримання умов трудлвого контракту, забезпечення матеріальної і моральної безпеки своєї роботи.

Витяги з обов’язків та прав журналістів французької регіональної щоденної преси

Кожен може говорити, писати і друкувати все, що хоче, окрім тих випадків, коли існує реальна загроза для свободи закону (Ст.11 Декларації прав людини і громадянина від 26.08.1789)

Кожен має право вільного самовираження. Воно включає право дотримуватися власної точки зору, отримувати та передавати новини без втручання влади і без обмеження національними кордонами. (Ст. 10 Європейської Конвенції Захисту прав і свобод людини)

Професійні обов’язки і права.

Газети підтримують тісні контакти зі своїми читачами і усвідомлюють свою відповідальність перед ними.

1. Тверезе та уважне ставлення до деталей.

Тільки перевірені і точні матеріали можуть бути надруковані. Довіра до газет спонукає журналістів публікувати перевірені і точні новини, оскільки це є ознакою тверезості газети, її тямущості. Не варто підтримувати плітки. Газети повинні докладати зусилля для непоширення чуток, навіть якщо інші ЗМІ вже їх передали.

4. Повага до особистості. Газета повинна подавати інформацію без жодних натяків на дискримінацію, расизм або насильство. Вона має строго дотримуватися законів, які забороняють підтримку дискримінації, насильства проти людини, “беручи до уваги її походження, належність чи неналежність до певної етнічної групи, нації, раси, релігії”, Дискримінацію визначають як викликання у читачів почуття окремішності на основі підозри, ворожості, відрази. Ненависть означає зміну ворожості щодо когось на бажання нашкодити йому тільки через його належність або неналежність до етнічної групи чи нації. Насильство включає психологічний і фізичний фактор.

Уникнення наклепів. Газета запевняє, що честь і гідність людини – захищені. Для підтвердження цього вона дотримується таких принципів:

А) узаконення цілей і результатів. Факти повинні завжди бути представленими для найширшого кола читачів, основаними на прві громадськості бути поінформованою.

Б) Відсутність особистої ворожості. Газета повинна уникати друкувати добре продумані контроверсійні матеріали про людей, написані під впливом особистої неприязні.

В) Поміркованість у мові. Матеріали в газеті повинні бути написані мовою, яка не шокує і не ранить людей.

Г) Довіра до розслідувань. Пошук фактів повинен базуватися на принципі вислухання усіх сторін , це основа будь-якого чесного журналістського розслідування.

6. Бути відкритим для усіх точок зору. Головний принцип матеріалу – пошук з метою досягнення єдиної точки зору і подача інформації у правдивий спосіб.

11. Повага до невинності. Відповідно до ст.9 Декларації прав Людини і Громадянина від 26.08.1789р., якій є легально підпорядкована французька конституція, лидину вважають невинною до пошуку вини судом. Якщо ж читачів цікавлять  подробіці про таку людину, то газета  має їх подати  з усією повагою до неї, вибираючи факти дуже обережно і стежачи за способом їх подачі.
12. Запевнення у точності новин, правдивості їх подачі. Принципи правдивості, обережності, уваги до деталей особливо стосуються тих матеріалів, що зачіпають людські інтереси.

Витяги з правил професійної етики Північноамериканського товариства редакторів.

Свобода  Систематичне відхилення у коментарях, яке свідомо розходиться з правдою, є образою для американського журналізму. За сучасного стану справ воно має руйнівний вплив на базові принципи подачі новин.

Справедливість  Газета не може проикриватися цим поняттям, ображаючи честь і гідність людини і не надаючи їй можливості захищатися. Вона не має права втручатися у приватну власність дюдини чи її особисте життя, якщо це не зумовлено інтересами суспільства або просто читацькою цікавістю.

Вихованість  Газуту не можна звинувати у лицемірстві, якщо вона визнає високі моральні цінності.

Витяги з Кодексу роведінки і професійної практики Британського національного об’єднання журналістів

Ст. 5 про робочу практику: Член об’єднання не може використовувати працю іншого журналіста для будь-яких цілей.

Ст.12 про робочу практику: Член об’єднання повинен ставитися ддо інших журналістів з повагою.

Ст.5 про правила поведінки: журналіст має право добиватися інформації, фотографій та ілюстрацій тільки для чесних цілей. Використання в інших цілях може бути виправдане тільки надзвичайними громадськими інтересами.

Витяги з журналістської Хартії Ніхон Шімбун Кіокаї

Ст.1 Найважливішим правилом у подачі новин є правдивість і точність.

Ст.2 Журналісти не мають права дозволити особистим думкам втрутися в процес передачі інформації.

Ст.3 Подаючи матеріал, журналіст не повинен забувати, що заголовок може бути використаний у цілях пропаганди, тому він повинен бути виваженим.

Ст.4 Пишучи критичний матеріал, журналіст повинен уникати власних коментарів.

Ст.5 Упереджений коментар, який свідомо викривляє правду, пригнічує дух і гідність професії журналіста.

Доповнення теми за посиланням:

http://www.viche.info/journal/3152/