"Журналісти в умовах війни за незалеж­ність: професійні та громадянські обов’язки". Виступ на вебінарі 14 грудня 2023 року

 Мар'ян Житарюк, Львів

"Журналісти в умовах війни за незалеж­ність: професійні та громадянські обов’язки"

Виступ на вебінарі 14 грудня 2023 року.

Підготовлено у рамках  проєкту "Цикл 12 вебінарів для локальних медіа Львівщини, Сумщини та Миколаївщини на тему психологічної стійкості та самодопомоги", що організований  "Європейським центром свободи преси та медіа" та ГО "Західноукраїнський медіа-центр "Нова журналістика"

Мар’ян Житарюк, Львів

Журналісти в умовах війни за незалежність України: професійний і громадянський обовʼязки

Усі медійники, які прагнуть донести правду світові про російську агресію в Україні: журналісти, фотокореспонденти, оператори, блогери-очевидці, фіксери, – справжні герої. Їхнє значення – неоціненне. Маємо на увазі тих українських та закордонних журналістів, які акредитовані українською владою, зокрема Міністерством оборони України, а не російськими інституціями чи адміністраціями на захоплених і невизнаних світовою спільнотою територіях.

Також герої і ті журналісти, які виконують громадянський обовʼязок і захищають рідну землю від московської орди зі зброєю в руках. Тези присвячено і чинним журналістам (українським та закордонним), і солдатам та офіцерам, що залишили редакції і студії й обрали поля боїв.

Робота журналіста в кризових ситуаціях, у «гарячій точці», на війні загалом (для всіх журналістів) і у війні України проти московії[1] за свою Незалежність зокрема (для українських журналістів) має певні особливості і поки що комплексно науково не осмислена. Попри перелік правил підготовки до небезпечних відряджень у практиці низки ЗМІ (наприклад, BBC), попри поради і рекомендації у вигляді посібників із виживання (Буроменьский та ін., 2016; ЮНЕСКО, 2022), попри чинність норм міжнародного гуманітарного права, зокрема, Статті 79 «Заходи щодо захисту журналістів» (Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року) (Організація Обʼєднаних Націй (ООН), 1977), журналісти, які опинилися на війні в Україні, вперше зіткнулися з такими грандіозними масштабами ведення бойових дій (лінія фронту становить понад 2000 км; стратегічна авіація агресора завдає ракетних ударів навіть по західних регіонах України з району Каспійського моря на відстань до 2500 км); ворог скоює воєнні злочини проти мирного населення, зокрема й проти журналістів.

Сьогодні багато видань, експертів у традиційних ЗМІ та нових медіа на різних континентах, зокрема на відеохостингу YouTube, приділяють значну увагу темі війни в Україні. Особливо прихильно й зважено аналізують ситуацію на українських фронтах та в геополітиці у США, Канаді, Великобританії, європейських країнах. Станом на середину лютого 2023 р. оцінку й переосмислення роботи журналістів в умовах війни за незалежність України докладно описано в нашій розвідці в журналі «Український інформаційний простір» (М. Житарюк, 2023: http://ukrinfospace.knukim.edu.ua/article/view/279558/274153). Цікавим і корисним є досвід бухарестського наукового журналу «Геополітика» (GeoPolitica), який після анексії росією українського Криму в 2014 р й початку бойових дій на Донбасі, крім геополітичних проблем, системно й зважено аналізує ситуацію в Україні, Європі, на московії. Щономера у квартальнику подається не одна наукова розвідка українських учених. Так, скажімо, в останньому числі (Вип. 96-97 (4/2022) надруковано статті Н. Нечаєвої-Юрійчук (Nechaieva-Yuriichuk, 2022), Є. Магди (Mahda, 2022), М. Житарюка та В. Житарюк (M. Zhytaryuk & V. Zhytaryuk, 2022), О. Руснака (Rusnak, 2022), в кожній із яких розкрито важливі аспекти й питання війни за незалежність України. Концептуальними в цьому сенсі є колективні публікації А. Антонова, В. Бзота та Є. Жиліна (Антонов та ін., 2014a), А. Антонова, Є. Жиліна та І. Кужеля (Антонов та ін., 2014b). Водночас питання безпеки журналістів краще, ніж у наукових текстах, відображене на сайтах Інституту масової інформації (https://imi.org.ua/ ), Національної спілки журналістів України (https://nsju.org/ ), ОБСЄ (http://osce.org.ua/ ), Репортерів без кордонів (https://rsf.org/en ).

Численні аналітичні, соціологічні матеріали, інтервʼю, репортажі, рекомендації, презентації відображають переважно поточну ситуацію, а повну систематизацію, з уроками історії й правильними висновками, буде проведено після поразки московії й перемоги України.

Увесь світ став свідком початку державного тероризму росії супроти України, коли в ніч на 24 лютого 2022 р. росія розпочала повноцінне вторгнення в Україну. Ракетних ударів було завдано по частині аеродромів та по силах протиповітряної оборони в прикордонні. Значні сили було кинуто на захоплення української столиці – Києва, а також Чернігова, Харкова, Сум, Житомира. На Півдні російські агресори розбили українські війська й рушили Херсонщиною, на Сході – захопили Бердянськ, Мелітополь, три місяці намагалися взяти під свій контроль Маріуполь, який героїчно оборонявся. Після провалу операції із «взяття Києва» ворог відійшов і зосередив основні зусилля на перегрупуванні для посилення своїх військ у штурмі Донбасу. Станом на середину червня 2022 р., як заявляли українські офіційні представники, співвідношення російських сил в артилерії, танках, броньованих машинах до українських становило 10 до 1. Хоч прийнято вважати, що захищатися легше, ніж наступати, але в умовах тотальної переваги ворога це вже героїзм. Україні впродовж першого року повномасштабної війни дуже бракувало сил і засобів, обіцяних партнерами для досягнення паритету. Не всі питання міжнародної воєнної допомоги знято й наприкінці 2023 р., а це впливає на здатність Збройних сил України ефективно протистояти загарбникам, не кажучи вже про рішучий контрнаступ (як у вересні 2022 р. на Харківщині та в листопаді – на Правобережжі Херсонщини). Кожен день зволікання з поставками зброї – це сотні, тисячі життів військових та цивільних, це спалені міста й села, знищена критична інфраструктура. У своїй ненависті до українців ворог вдається до найбрутальніших дій: крім ракет морського базування («Калібр»), гіперзвукових ракет («Кинджал» та «Іскандер»), артилеристських обстрілів із реактивних систем залпового вогню, мінометів, авіаційних бомбардувань (зокрема й надпотужними з боєзарядом по 3 й 5 тонн), використовує заборонені правилами війни типи мін, фосфорні та касетні боєзаряди, нищить лікарні, школи, садочки, університети, музеї, церкви та монастирі, краде українське зерно й металопрокат, українських дітей (!) із тимчасово окупованих ним територій.

Захоплюючи Україну, московія готує собі плацдарм для подальшої агресії: спершу проти країн Балтики, а далі – й інших європейських держав, адже путіну, по-перше, потрібен не Донбас, а вся Україна, по-друге, йому замало України, він прагне відродити імперію, по-третє, це війна дикого сходу проти європейської цивілізації. Тому нас, українців, дуже дивувала й насторожувала політика умиротворення агресора, намагання його зрозуміти, зберегти йому обличчя. Історія все це вже проходила з А. Гітлером. Сучасні європейські лідери (керівники Франції, Німеччини, Італії, які навесні минулого року – до відвідин Бучі, Гостомеля, Ірпеня, Бородянки – пропонували Києву переговори з рф на умовах рф без України, фактично через «заморожування» війни!) були стурбовані не так геноцидом українців, не так безпекою ЄС, як можливою втратою іміджевого домінування в разі програшу росії. Неоднозначною видавалася й поведінка Туреччини, яка все частіше намагалася грати роль миротворця, проте свої дії узгоджувала з кремлем, фактично теж примушуючи Київ до невигідних переговорів, зокрема щодо «розблокування» заблокованих росією портів. На жаль, далеко не всі в Європі одразу усвідомили (Угорщина й досі в полоні кремлівських наративів), що воєнна потуга рф, постійне тероризування вільного світу можливістю застосування ядерної зброї – це політика новітньої орди, що прагне всіх поневолити. Український фронт – це не тільки боротьба за свою землю сьогодні, це битва за мир у Європі завтра. Крім НАТО, дієвим механізмом протистояння цим імперським амбіціям світового панування москви може бути нове безпекове утворення на основі Балто-Чорноморського Союзу (Україна, Польща, Румунія, Чехія, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія та Велика Британія).

Бачення й розуміння теперішньої ситуації українськими громадянами, журналістами, вченими може відрізнятися від розуміння та сприйняття чи несприйняття такої інформації у світі – як лідерами держав, політичними силами, так і звичайними людьми. І тут неоціненна роль журналістів, фотокореспондентів, операторів, блогерів-очевидців – усіх тих героїчних медійників, які прагнуть донести правду світові. Такими не можна вважати маніпуляторів та пропагандистів з московії, де 2014 р. офіційно створено інформаційні війська, куди входять провідні мовники на росії і за «поребриком». Крім того, частина іноземних ЗМІ акредитована не в Міністерстві оборони України, а в російських органах, в міністерствах невизнаних світовою спільнотою псевдореспублік, т. зв. ЛНР та ДНР. На жаль, досі в деяких європейських країнах поряд з якісною інформацією поширюється медіапродукція рашистських інформаційних військ, інколи навіть переважаючи в абсолютних показниках. Тому й не дивно, що, скажімо, в Болгарії, Угорщині та Словаччині у 2022 р. приблизно половина людей вважала винуватцем війни Україну та українців. Уперто війну називає конфліктом, «спецоперацією» і Китай. Союзником кремля, крім режимів, алєксандра лукашенка та кім чен ина, став іран.

Попри певне зниження масового інтересу на Заході до теми війни в Україні, кількість акредитованих у нас журналістів досі зростає. Причини різні. Одна з них, визначальна, - це бажання фахово виконувати професійний журналістський обовʼязок та усвідомлення того, що дистанційно чи онлайн неможливо отримати інформацію з високих українських офісів у порівняно мирній частині України. В умовах збільшення протяжності фронту із сотень (на Донбасі) до тисяч кілометрів (білорусь, росія, схід і південь України) офіційні повідомлення занадто загальні, без ексклюзиву; інформація в мережі теж не завжди правдива, тому журналістам, щоб самостійно фіксувати перемоги й поразки, любов і ненависть, сльози, страждання й, можливо, радість, тобто неупереджено відображати життя та ставати літописцем історії, доводиться безпосередньо ставати очевидцями й учасниками воєнних подій. Так, вже за два тижні від початку агресії війну з росією висвітлювали майже 2000 іноземних журналістів (Майже 2000 іноземних журналістів, 2022). Для порівняння: за період упровадження воєнного стану в зоні ООС (Операція Обʼєднаних Сил), який діяв протягом місяця – з 26 листопада по 26 грудня 2018 р., акредитацію отримали понад 170 журналістів, з яких 40 – представники іноземних ЗМІ (Шестакова, 2018). Через три місяці війни (24 травня 2022 р.) ця кількість зросла у понад чотири рази – до 8727 журналістів і представників мас-медіа (Міноборони України акредитувало, 2022). Світ побачив героїзм Збройних сил України, повірив у можливість української перемоги, інтерес до нашої країни тільки посилився. Наприкінці вересня 2022 р. вже було акредитовано понад 11 тис. журналістів (http://surl.li/fbhby). У звʼязку з масовим приїздом іноземних кореспондентів, Кабінет міністрів України спростив умови Перебування іноземних журналістів (Уряд спростив Умови, 2022). Так, вже акредитовані на час воєнного стану представники ЗМІ мають право на роботу за фахом без продовження терміну дії тимчасового дозволу на перебування в Україні навіть після закінчення строку дії документа під час воєнного стану й протягом 30 днів після його скасування або припинення. Головне, щоб журналісти, зокрема й іноземні, не порушували взятих на себе зобовʼязань під час акредитації. У переліку можливих порушень – завчасне оприлюднення місць ракетних обстрілів, повідомлення про місця дислокацій українських військових та військових баз. У квітні, після трансляції атак ворога по Одещині, «через поширення фото й відео ракетних ударів по обʼєктах критичної інфраструктури», за рішенням Служби безпеки України, позбавили акредитації, вислали з території України з забороною на вʼїзд протягом трьох років Роберта Дулмерса, представника ЗМІ Нідерландів (Нідерландського журналіста, 2022).

Питання обмежень оприлюднення інформації до офіційного розʼяснення – це питання безпеки цивільних та військових, а не скасування свободи слова, яке, за визначенням фахівців, є усвідомленою відповідальністю, тому не може бути виправдане бажанням здобути швидку популярність ціною жертв. Феномен CNN (відео війни у прямому ефірі), започаткований у ході висвітлення операції «Буря в пустелі», тут не прийнятний, бо Україна – не пустеля, а густо заселений центр Європи, а журналісти не повинні ставати корегувальниками вогню. Завдяки сміливості та професійності представників журналістського цеху світ бачить воєнні злочини росіян: вбивства цивільних, ґвалтування неповнолітніх і літніх людей, крадіжки особистих речей, зерна та сталі, світ бачить і мужність та героїзм українських сил оборони, жертовність звичайних громадян. Мас-медіа стали очима, вухами, а іноді й голосом багатьох політиків і національних лідерів, які досить активно допомагають Україні протистояти ворогові. Можемо припустити, що без мас-медійного розголосу, зокрема й поширення відеозвернень Президента України В. Зеленського, світ інакше сприймав би ці трагічні та драматичні події. Звісно, росії не потрібна правда світу про її загарбницьку війну; росії потрібна своя правда, власна інтерпретація, коли чорне – це біле, а біле – чорне. Маємо на увазі, наприклад, кадри, що облетіли світ, з Бучі, Ірпеня, Бородянки, Гостомеля, бомбардування російською авіацією драмтеатру в Маріуполі й багато іншого. Власні злочини рашисти перекладають на українських військових, але московитам не вірять. Завдяки роботі журналістів світ побачив, хто завойовник, а хто захисник; світ бачить, хто і як намагається перекроїти геополітичну карту, а хто її рятує ціною власного життя.

Робота журналістів на війні в Україні дуже небезпечна. Російські військові не визнають міжнародного гуманітарного права, нехтують Женевськими конвенціями: позначення «Преса», «ТБ» тощо, навпаки, слугують мішенями. Тому й не дивно, що станом на кінець листопада 2023 р. в Україні загинуло 70 журналістів, 10 з яких – безпосередньо під час виконання професійних обовʼязків (Медійні злочини Росії, 2022; https://imi.org.ua/monitorings/medijni-zlochyny-rosiyi-u-vijni-proty-ukrayiny-onovlyuyetsya-i44098 ). Ці дані не остаточні, адже чимало колег є серед зниклих безвісти, а нові й нові обстріли журналістів з боку військ рф повторюються ледь не щодня.

За постійно оновлюваними даними сайту Інституту масової інформації, лише за три перші місяці війни росія вчинила 280 воєнних злочинів проти України. Зокрема, 113 медіа припинили роботу через вторгнення росії, 9 захоплених та викрадених журналістів, 15 зниклих журналістів, 29 убитих журналістів (з них 7 – безпосередньо під час виконання редакційних завдань), 9 поранених журналістів, 50 погроз, 13 обстрілів журналістів, 11 обстрілів телевізійних веж, 5 захоплень та нападів на редакції, 32 кіберзлочини, 6 блокувань інтернет-доступу до медіа, 10 вимкнень українського мовлення (280 злочинів проти журналістів, 2022). На жаль, поки що у нас немає даних щодо репрезентації редакцій зарубіжних мас-медіа у війні росії проти України. Припускаємо, що частина світових ЗМІ й досі використовує кремлівську версію подій щодо так званих нацистів, з якими борються рашисти, особливо це виражено у проросійських країнах. Прийде час, і цю частину інформаційно-психологічних операцій та масової пропаганди й маніпуляцій рф буде піддано професійному й докладному аналізу, а винуватців притягнуто до відповідальності.

Війна за незалежність України обʼєднала сотні тисяч людей різних національностей, професій. Журналісти, журналістикознавці – не виняток. З особистих контактів, інформації з відкритих джерел нам відомо про викладачів факультетів, інститутів та відділень журналістики, які записалися добровольцям до лав ЗСУ, щоб зі зброєю в руках боронити рідну землю. Це Олександр Чекмишев, Олег Богуславський, Артем Захарченко, Василь Пастушина, Тарас Подедворний… Не можемо не згадати принаймні й поета Артура Дроня, який пішов на війну студентом, випускників факультету журналістики у Львівському університеті – Сергія Лефтера, Валерія Шмакова, редактора газети «Ратуша» Миколу Савельєва, кореспондента «Дзеркала тижня» Романа Якеля, Владислава Данка… На фронті випускник кафедри журналістики ВДПУ ім. М. Коцюбинського Дмитро Тетюха, студент Олександр Ляшко (поєднує навчання і роботу фотокора на передовій). А Дмитро Яременко – студент другого курсу, загинув 13 листопада 2023 р. на Луганщині (http://surl.li/obzce ). Насправді відважних хлопців і чоловіків багато. Пригадую, як у перші дні й тижні війни, коли був мобілізованим до районного центру комплектування та соціальної підтримки (по-старому – військкомату) і займався набором новобранців, лише в одному районі Львова і лише за цей короткий період зустрів близько десятка випускників журфаку (деяких не одразу впізнав), які записувалися на фронт добровольцями, переважно солдатами. Така ж картина була по всій країні. Ми не маємо даних про те, скільки дипломованих журналістів захищають нас від московської орди. Колись отримаємо більш-менш точну відповідь, але це, очевидно, тисячі. Тисячі журналістів у складі ЗСУ! Вони не виконують на цій війні професійну журналістську роботу, але виконують громадянський обовʼязок із захисту української Вітчизни. Очевидно, що про них мусить бути окрема розмова, як і вдячність, повага, шана.

Загиблі герої

У контексті подій після 24 лютого 2022 р. важливо памʼятати й про журналістів, які виходили на Євромайдан і/або захищали рідну землю в АТО та ООС. Частина з них віддала за Україну найдорожче – своє життя. Серед них випускники львівського журфаку: Василь Кіндрацький (загинув 28 травня 2015 р., Водяне) (Кіндрацький Василь Михайлович, б. д.), Герой України (посмертно) Тарас Матвіїв (поблизу с. Троїцького) (Матвіїв Тарас Тарасович («Сармат»), б. д.), Євген Гулевич, перекладач, культуролог, загинув під Бахмутом 31 грудня 2022 р., Андрій Кришталь, громадський діяч, головний редактор газети «Самооборона». Помер у лікарні під час лікування від важкого поранення під Лиманом (автомобіль підірвався на міні) (https://nvk-stusa.lviv.ua/andrij-kryshtal-vichna-pam-yat-geroyu/ ).

Багатьох журналістів, які загинули в Україні, у статтях про полеглих журналістів у «Вікіпедії» не згадано. Очевидно тому, що вони полягли не з мікрофоном в руках, а з кулеметом чи гранатометом, тобто не під час виконання журналістської роботи, а як військові. Мабуть, автори виходили саме з професійного принципу, однак у такий спосіб виникає чергова «біла пляма» в історії. Натомість у публікації у «Вікіпедії» («Список журналістів, які загинули в Україні», 2016) серед загиблих журналістів згадано українців, італійця, росіян та сепаратистів. Останніх ми не називаємо.

Українські журналісти – жертви Майдану та періоду АТО / ООС

Сергій Старокожко – колишній співробітник газети «Свободный репортер» (Луганськ), застрелений 20 листопада 2013 року; Вʼячеслав Веремій – репортер газети «Вести» (Київ), побитий і застрелений 19 лютого 2014 року «тітушками» на чолі з Крисіним; Ігор Костенко – журналіст газети «Sportanalytic» (Київ), редактор Вікіпедії, 20 лютого 2014 року застрелений снайпером під час Євромайдану; Василь Сергієнко – редактор газети «Надросся» (Корсунь-Шевченківський, Черкащина), викрадений та убитий невідомими 4 квітня 2014 року; Дмитро Іванов – журналіст, музичний критик, загинув 2 травня 2014 року під час пожежі в одеському Будинку профспілок; Володимир Марцишевський – журналіст інформаційного онлайн-бюлетеня «Каменярі інфо», захисник Гостиного двору, 11 червня 2014 року у Києві викрадений із прес-центру Майдану, жорстоко побитий, помер у лікарні 15 червня; Олег Задоянчук – репортер «Мегаполис-Экспресс», редактор новин «Нового каналу», «5 каналу», ТСН, мобілізований 29 серпня 2014 року, загинув 4 вересня 2014 року, коли російська артилерія системами «Смерч» знищила український підрозділ у с. Дмитрівка Новоайдарського району; Олександр Кучинський – головний редактор газети «Криминал-Экспресс», автор книг «Хроніка донецького бандитизму» й «Антологія замовного вбивства», убитий 29 листопада 2014 року разом із дружиною в дачному селищі Богородичне під Словʼянськом; Дмитро Лабуткін – військовий кореспондент, заступник редактора ТРК «Бриз» (Міністерство оборони України), капітан-лейтенант (посмертно – капітан 3-го рангу); загинув 16 лютого 2015 року під час боїв за Дебальцеве, виконуючи обовʼязки пресофіцера сектора «С» антитерористичної операції; Сергій Ніколаєв – фотокореспондент газети «Сегодня» (Київ), загинув разом із супровідником Миколою «Танчиком» Флерко́м (підрозділ ДУК) під час мінометного обстрілу селища Піски 28 лютого 2015 року.

Журналісти-жертви війни після повномасштабного вторгнення

Віддаючи шану нашим колегам, належить поіменно згадати всіх жертв війни й після початку повномасштабного ординського вторгнення. Запропонований перелік імен на основі даних Інституту масової інформації, Вікіпедії, інформації з відкритих джерел (Список загиблих журналістів, 2023, https://imi.org.ua/infographics/spysok-zagyblyh-zhurnalistiv-i45958; «Список журналістів, які загинули під час», 2022) поки що далеко не повний. Це не просто список полеглих, це своєрідна проєкція національного мартиролога, в якому золотими літерами мають бути вписані й журналісти. Крім українців, жертвами стали й іноземці.

Закордонні журналісти-жертви повномасштабного вторгнення

Так, 13 березня стало відомо, що на блокпосту поблизу міста Ірпінь російські окупанти вбили американського журналіста й режисера Брента Руно (раніше він співпрацював з New York Times, репортер Time). Наступного дня поліція повідомила й про загибель громадянина Ірландії Пʼєра Закжевськи (оператора телеканалу FoxNews, який висвітлював воєнні події в багатьох «гарячих точках», зокрема, в Іраку, Афганістані, Сирії). Його автомобіль був обстріляний з артилерії в селі Горенка, що на Київщині. 23 березня від ракетного обстрілу Подільського району Києва загинула Оксана Бауліна (журналістка російського The Insider, Фонду боротьби з корупцією Олексія Навального). На початку квітня не стало й литовця Мантаса Кведаравічюса (режисера й документаліста). Унаслідок рашистського обстрілу 30 травня 2022 р. на Луганщині загинув Фредерік Леклерк-Імхофф, журналіст французького каналу BFMTV. 9 травня  2023 р. від ракетного удару поблизу Часового Яру загинув Арман Солдін, відеожурналіст команди Agence France-Presse (AFP).

Українські журналісти, які загинули під час виконання професійних обов’язків:

Євген Сакун, оператор телеканалу LIVE, убитий 1 березня під час російського ракетного обстрілу телевежі в Києві; Олександра Кувшинова, українська фіксерка, журналістка (убита 14 березня разом з Пʼєром Закжевскі); Максим Левін, фоторепортер, воєнний кореспондент (до цього співпрацював з міжнародними агенціями та українськими виданнями), зник 13 березня, а 1 квітня знайдено вбитим; Богдан Бітік, продюсер італійської газети La Repubblica, загинув 26 квітня 2023 р. у Херсоні внаслідок російської атаки.

Як учасники бойових дій або внаслідок ракетних та артилерійських обстрілів, не під час виконання журналістських обовʼязків, загинули у 2022 р.:

Ділєрбек Шакіров, цивільний журналіст інформаційного тижневика «Навколо тебе», розстріляний з автоматичної зброї 26 лютого в передмісті Херсона; Сергій Пущенко, графік і живописець, культуролог, заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки журналістів України, лауреат журналістських премій, волонтер і ветеран АТО, загинув 2 березня у Василькові разом із побратимами з територіальної оборони; Віктор Дудар, військовий журналіст зі Львова (газета «Експрес»), загинув 6 березня під час боїв з російськими загарбниками під Миколаєвом; Павло Лі, актор, ведучий телеканалу «Дом», загинув 6 березня під Ірпенем у складі територіальної оборони під час евакуації людей; Віктор Дєдов, оператор телеканалу «Сігма», загинув 11 березня в Маріуполі внаслідок обстрілу будинку; Олександр Литкін, журналіст «КNК Медіа», загинув 13 березня в с. Романівка під час обстрілу військовослужбовцями збройних сил рф; Олег Якунін, редактор запорізького сайту misto.zp.ua, захищаючи Україну від російських окупантів, загинув 18 березня; Лілія Гумянова, викладачка журналістики та завідувачка художнього відділу Лівобережного районного будинку дитячої та юнацької творчості Маріуполя, загинула 19 березня внаслідок російських обстрілів рідного міста; Юрій Олійник, оператор 24 каналу, загинув 23 березня в боях біля Попасної Луганської області; Сергій Заїковський, публіцист, історик, перекладач, загинув у бою з російськими окупантами під Києвом 24 березня; Денис Котенко, співробітник пресслужби Міністерства ветеранів, також загинув 24 березня в бою з рашистами під Києвом; Євген Баль, журналіст, письменник, волонтер, помер 2 квітня після катувань і тортур у Маріуполі; Роман Нежиборець, відеоінженер чернігівського каналу «Дитинець», убитий російськими військовими в селі Ягідне у квітні біля Чернігова; Зореслав Замойський, журналіст інтернет-ресурсів «Інформаційний портал» та «Громада Приірпіння» – тіло з ознаками насильницької смерті знайдено 13 квітня в Бучі; Віра Гирич, журналістка «Радіо Свобода», загинула внаслідок російського обстрілу Києва 28 квітня; Олександр Махов, журналіст каналів «Україна», «Україна24», «Дом», ветеран війни на Донбасі, який одразу після повномасштабної російської агресії 2022 р. знову пішов на фронт, загинув 4 травня через обстріли; Наталя Харакоз, журналістка, письменниця, член Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України, керівник літературного клубу «Азовʼя», загинула в заблокованому росіянами Маріуполі; Євген Старинець, ексменеджер філії «Суспільне Черкаси», військовослужбовець, загинув 30 квітня в боях за Попасну (Луганщина); Максим Мединський, комунікаційник, військовослужбовець, трагічно загинув у травні під час оборони країни; Оксана Гайдар (псевдонім Руда Пані), загинула під час обстрілу російською артилерією села Шевченкове Броварського району на Київщині між 11 і 12 березня; Костянтин Кіц, оператор луцького каналу «Аверс», загинув на фронті у травні; Віталій Дерех, тернопільський журналіст, митець, молодший сержант Збройних сил України, загинув 28 травня у бою поблизу м. Попасна Луганської області; Роман Жук, фотограф, відеограф із Закарпаття, один із засновників волонтерського проєкту «Chysto.de» (Чисто де), загинув у травні; Олексій Чубашев, воєнний кореспондент, автор програми «Рекрут UA», керівник Армії FM та Військового телебачення України, загинув на фронті 10 червня; Володимир Даценко, журналіст ГО «Дорожній контроль Вінниця», волонтер, загинув 14 липня внаслідок ракетного обстрілу Вінниці; Карім Гуламов, ведучий музичного телеканалу М2 та військовослужбовець Збройних сил України, загинув у липні, захищаючи Україну; Микола Рачок, журналіст видання про авто InfoCar, загинув у бою, захищаючи Україну; Олександр Савоченко, журналіст (працював на СТБ, потім в інформаційному агентстві AFP, на Суспільному), загинув у боях під Бахмутом (Донецька обл.) у липні, захищаючи Україну; Олексій Юрченко, оператор телеканалу «Прямий», служив у Збройних Силах України, загинув у боях за Балаклію (Харківська обл.), захищаючи Україну; Дмитро Шиповський, оператор телекомпанії “Приват TV: Харків” та каналу “Аль Джазіра”, загинув 21 вересня 2022 р., потрапивши під мінометний обстріл у районі села Дружба Донецької області; Юрій Лелявський, професійний журналіст, до війни працював у різних виданнях та загальнонаціональних телеканалах, начальник служби зв’язків з громадськістю 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, загинув у бою (Шутка, 2022); Сергій Силкін, звукорежисер на ОДТРК «Карпати» та «Суспільному», загинув 17 жовтня у бою з російськими окупантами неподалік Бахмута Донецької області; Василь Яворський, режисер на “Перший Західний” та “Еспресо”, співавтор проєкту “Історія Героя”, загинув у бою 21 жовтня; Андрій Загоруйко, автор та ведучий історичного проєкту “Київські історії” телеканалу “Київ”, загинув 3 листопада у районі селища Спірне Бахмутського району, захищаючи Україну; Антон Коломієць, ведучий і режисер на телеканалах “Скіфія”, на “Суспільному”, загинув у бою; Владислав Дзіковський, системний адміністратор в ГО “Детектор медіа”, загинув під час бою між Кремінною та Серебрянкою Луганської області в грудні; Євген Гулевич, перекладач, культуролог, загинув під Бахмутом 31 грудня.

У 2023 р:

Ігор Терьохін, ТРК РИАК та команда «Глас Медіагрупа» в Одесі, загинув на фронті 28 січня 2023 р.; Павло Тимошенко, телеоператор черкаської філії телеканалу “Інтер”, загинув під Вугледаром (Донецька область); Олексій Борис, журналіст “Юридичної газети”, загинув на фронті 9 лютого 2023 р.; Сергій Клименко, інженер радіомовлення та звукозапису у технічній службі радіо телерадіокомпанії Херсонщини “Скіфія” (нині – Суспільне Херсон), загинув у Мар’їнці 5 лютого 2023 р. в бою з окупантами; Олександр Бондаренко, до війни працював ведучим та журналістом на «Першому національному», BBC, «ТРК Україна», а також комунікаційником у компаніях PlusOne та RMA, загинув на фронті у квітні 2023 р. під Кремінною на Луганщині; Олексій Ольховик, телеоператор на «Суспільне», загинув під Бахмутом 13 березня 2023 унаслідок російського обстрілу з ручного протитанкового гранатомету; Олександр Цахнів, журналіст «Вчасно», проводив антикорупційні розслідування про міста Донеччини, загинув у бою на Бахмутському напрямку у 2023 р., боронячи позиції під час обстрілу ворога; Андрій Бойко, оператор івано-франківської телерадіокомпанії “Вежа”, загинув 6 квітня 2023 р. внаслідок ворожого обстрілу поблизу Гуляйполя (Запорізька область); Дмитро Сірик, понад 15 років працював на радіо, був діджеєм, музичним редактором, радіоведучим, зокрема, і на радіо «Пульс» та «Суспільне», загинув на фронті 20 квітня 2023 р.; Володимир Мукан, журналіст і редактор «Газети по-українськи», журналу «Країна» і сайту Gazeta.ua, загинув під Бахмутом під час виконання бойового завдання; Денис Кривий, співпрацював з National Geographic Ukraine та первомайським виданням ГардCity, загинув під Бахмутом навесні 2023 р., намагаючись урятувати поранених побратимів; Іван Кузьмінський, режисер на дитячому телеканалі “Малятко TV”, загинув на Луганщині 17 травня 2023 р. поблизу населеного пункту Діброва; Євгеній Осієвський, автор науково-популярного журналу “Куншт” та журналу соціальної критики “Спільне”, загинув у боях під Бахмутом 22 травня 2023 р.; Віктор Петров, журналіст, перший редактор Сихів Медіа, загинув 29 травня 2023 р., у лавах 54-ї окремої механізованої бригади імені Гетьмана Івана Мазепи на східному напрямку; Роман Чорномаз, журналіст та фоторепортер редакції газети «Наша віра», загинув 13 червня 2023 р. в бою на Бахмутському напрямку; Іван Шульга, звукорежисер у Starlight Media, а також звукорежисер прямих етерів на телеканалі «Прямий», загинув у червні 2023 р.; Костянтин Гнітецький, відеограф на Рівненській обласній державній телерадіокомпанії (РОДТРК), яка у 2016 році стала філією Суспільного, загинув 16 липня 2023 р. під час обстрілу позицій російськими військами біля населеного пункту Діброва; Дмитро Рибаков, редактор і медіаконсультант у виданнях Chas.News, Forbes Україна, LB, «Українська правда», писав для «Історичної правди», загинув у липні 2023 р.; Максим Шварцман, фотокореспондент та відеооператор чернівецького інформаційного агентства АСС, загинув на Донеччині 15 липня 2023 р.; Володимир Миронюк, фотограф та позаштатний працівник видання “Петропавлівка.City” та газети “Степова зоря”, загинув фронті під Курдюмівкою (Донецька область) у вересні 2023 р.; Тарас Давидюк, головний редактор та засновник рівненського видання “Горинь.інфо”, загинув 3 листопада на околицях Роботиного Запорізької області; Андрій Кришталь, випускник факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка головний редактор видання “Самооборона” (Львів), помер 27 вересня у лікарні, де проходив реабілітацію після поранення на фронті; Олександр Попов, телеоператор у Миколаївській обласній державній телерадіокомпанії, а згодом – на “Суспільне Миколаїв”, загинув на фронті 22 листопада 2023 р. поблизу Куп’янська (Харківщина).

Цей довгий і неповний мартиролог українського журналістського цвіту ранить серце, не дозволяє залишатись байдужим до тероризму й варварства рашистів. Не дивно, що Національна спілка журналістів України сьогодні в тісному звʼязку з міжнародними партнерами, зокрема, Європейською конфедерацією журналістів, низкою національних журналістських асоціацій, правозахисників, вимагає створення Міжнародного трибуналу для засудження воєнних злочинів росії проти журналістів.

Війна перейшла у фазу затяжної, президент рф в. путін заявляє про відновлення російської імперії та адміністративну реформу України після її «звільнення». Цього не можна допустити, щоб не було нових жертв, воєнних і цивільних, зокрема й серед журналістів та працівників редакцій та медіахолдингів.

Сподіваємось, цивілізований світ все ж таки спроможеться на адекватну відповідь московитському фюреру й допоможе Україні зруйнувати фундамент нової імперії під куполом панславізму. І тоді життя полеглих журналістів не будуть втрачені намарно.

Замість висновків

1. Ми повинні започаткувати наукове осмислення героїзму й жертовності представників журналістського корпусу під час війни за незалежність України проти московщини, яка поставила собі за мету відродити імперію, знищити спершу українську державу й українців, а згодом і країни Європейського Союзу та ідеали західної демократії.

2. Зроблено перші кроки до створення журналістського мартиролога в Україні. Українці, особливо журналісти, мають пам’ятати імена полеглих героїв-журналістів, які віддали своє життя за свободу Батьківщини, та героїзувати їхні подвиги.

Післяслово

Міжнародне співтовариство допомогло Україні вистояти. Особливо цінною була підтримка сусідів – країн Балтії, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії. Йдеться і про гуманітарну складову, прийом біженців з України, і про воєнну компоненту.

Вибори у Словаччині і Польщі негативно вплинули на подальші стосунки з Україною: зернова криза, блокування кордонів. За рік до президентських виборів серйозні політичні проблеми й у США, що можуть призвести до глобальної поразки «осі зла» і подальшої геополітичної катастрофи. Журналісти завжди співвідповідальні, бо теж конструюють реальність. Сьогодні ж навіть у провідних світових медіа порушена інформаційна гігієна. На жаль, скрізь є різні люди і різні політики, у т. ч. й такі, які бояться поразки росії або такі, які люблять великі гроші.

Натомість ми маємо пам’ятати Добро. Хотілося б, щоб, скажімо, поляки зважали бодай на свою, польську, музичну культуру, яка сьогодні більш адекватна і відповідальна, ніж їхні перевізники та деякі державні діячі. Рекомендую кліп на пісню “Wybacz, Ukraino” (у виконанні Przemysław Bogusz/Paweł Kolenda): https://www.youtube.com/watch?v=yAJDf0z6A10&ab_channel=Przemys%C5%82awBogusz

 

Бібліографія

280 злочинів проти журналістів та медіа скоїла росія в Україні за три місяці війни. (2022). Інститут масової інформації. https://imi.org.ua/monitorings/280-zlochyniv-proty-zhurnalistiv-ta-media-skoyila-rosiya-v-ukrayini-za-try-misyatsi-vijny-i45739

detector.media. (2022, 10 березня). Майже 2000 іноземних журналістів висвітлюють в Україні війну з Росією – Подоляк. https://detector.media/community/article/197359/2022-03-10-mayzhe-2000-inozemnykh-zhurnalistiv-vysvitlyuyut-v-ukraini-viynu-z-rosiieyu-podolyak/

detector.media. (2022, 24 травня). Міноборони України акредитувало більше 8700 журналістів для роботи в районах бойових дій. https://detector.media/infospace/article/199510/2022-05-24-minoborony-ukrainy-akredytuvalo-bilshe-8700-zhurnalistiv-dlya-roboty-v-rayonakh-boyovykh- diy/

detector.media. (2022, 3 квітня). Нідерландського журналіста, який поширив фото ракетних ударів по Одещині, позбавили акредитації та видворили з України. http://surl.li/fbhdi

Homepage. (2023). Bienvenue sur le site de Reporters sans frontières | RSF. https://rsf.org/en

Mahda, Y. (2022). «prigozhyn’s ring» or «wagner’s» flight in information space. GeoPolitica. Anul XX. (96-97 (4/2022)), 278-279. https://www.geopolitic.ro/2023/02/prigozhyns-ring-wagners-flight-information-space/

Nechaieva-Yuriichuk, N. (2022). New geopolitical initiatives in Black Sea region: verification by russian-ukrainian war. GeoPolitica. Anul XX, nr. 96-97 (4/2022). 71-78. https://www.geopolitic.ro/2023/02/new-geopolitical-initiatives-black-sea-region-verification-russian-ukrainian-war/

Rusnak, O. (2022). Soviet political technologies are still alive. GeoPolitica, Anul XX. (96-97 (4/2022)), 292–299. https://www.geopolitic.ro/2023/02/soviet-political-technologies-still-alive/

Zhytaryuk, M., & Zhytaryuk, V. (2022). Kremlin leadersʼ narratives about Ukraine and the West as means of historical manipulation with the aim to transform global geopolitical processes. GeoPolitica, Anul XX (96-97 (4/2022)), 280–291. https://www.geopolitic.ro/2023/02/kremlin-leaders- narratives1-ukraine-west-means-historical-manipulation-aim-transform-global-geopolitical-processes/

Антонов, А., Бзот, В., & Жилін, Є. (2014, листопад). Україно-російський воєнний конфлікт: сутність, передумови та зміст агресії. Частина 1. Сутність нового формату воєнного конфлікту, його воєнно-теоретичні засади, характерні риси і ознаки. Міжнародне волонтерське співтовариство InformNapalm. https://informnapalm.org/wp-content/uploads/2014/11/Voyenni-konflikty-novogo-typu-4GW.- CHastyna-I.pdf

Антонов, А., Жилін, Є., & Кужель, І. (2014, листопад). Україно-російський воєнний конфлікт: сутність, передумови та зміст агресії. Частина 2. Воєнно-практичний зміст, тенденції та світовий досвід трансформаційних перетворень сфери національної безпеки і оборони. InformNapalm. https://informnapalm.org/wp-content/uploads/2014/11/CHASTYNA-2.-VOYENNO-PRAKTYCHNYJ-ZMIST.pdf

Буроменьский, М., Штурхецький, С., Білз, Е., Бетц, М., Шюпп, К., & Казанжи, З. (2016). Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації. Посібник рекомендацій для працівників ЗМІ. Київ, 2016. 118 с. (Д. Даниленко, Г. Іванченко, О. Івкіна, О. Рихло & О. Простак, Пер.). Компанія ВАІТЕ. https://www.osce.org/files/f/documents/9/3/254531.pdf; Головна http://osce.org.ua. (2023); Головна (2023). НСЖУ. https://nsju.org/

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року (б. д.). https://xn--80aagahqwyibe8an.com/pravovi-akti-mijnarodni/stattya-zahodi-schodo-zahistu-137146.html

Житарюк, Марʼян (2023). Оцінка й переосмислення роботи журналістів в умовах війни за незалежність України. Український інформаційний простір, (1(11), 55–71. https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(11).2023.279558

Інститут масової інформації. (2023). Інститут масової інформації. https://imi.org.ua/

Кіндрацький Василь Михайлович – Книга памʼяті загиблих за Україну – Український меморіал. (б. д.). Книга пам′яті загиблих за Україну – Книга памʼяті загиблих за Україну – Український меморіал. https://ukraine-memorial.org/ua/biography/kindrackiy-vasil-mihaylovich/

Кліп “Wybacz, Ukraino” (у виконанні Przemysław Bogusz/Paweł Kolenda) (2023): https://www.youtube.com/watch?v=yAJDf0z6A10&ab_channel=Przemys%C5%82awBogusz

Матвіїв Тарас Тарасович («Сармат»). Книга памʼяті полеглих за Україну. (б. д.). memorybook.org.ua. https://memorybook.org.ua/16/matviiv.htm

Медійні злочини Росії у війні проти України (оновлюється) (2022). Інститут масової інформації. https://imi.org.ua/monitorings/medijni-zlochyny-rosiyi- u-vijni-proty-ukrayiny-onovlyuyetsya-i44098

На фронті загинув військовий, журналіст та комунікаційник Олександр Бондаренко (2023, 28 квітня). Детектор медіа. https://detector.media/community/article/210642/2023-04-28-na-fronti-zagynuv-viyskovyy-zhurnalist-ta-komunikatsiynyk-oleksandr-bondarenko/

Посібник з безпеки для журналістів. Посібник для репортерів у небезпечних зонах. (2022). http://surl.li/fcfwj

Список загиблих журналістів. (2023). Інститут масової інформації. https://imi.org.ua/infographics/spysok-zagyblyh-zhurnalistiv-i45958

Уряд спростив умови перебування іноземних журналістів в Україні. (2022, 28 травня). Visit Ukraine – Rules of save visit to Ukraine. https://visitukraine.today/uk/blog/456/uryad-sprostiv-umovi-perebuvannya-inozemnix-zurnalistiv-v-ukraini

Учасники проектів Вікімедіа. (2016, 6 липня). Список журналістів, які загинули в Україні – Вікіпедія. ᐉ Short URL service | Surli – FREE Link Shortener. http://surl.li/feftq

Учасники проектів Вікімедіа. (2022, 3 квітня). Список журналістів, які загинули під час російсько- української війни – Вікіпедія. ᐉ Short URL service | Surli – FREE Link Shortener. http://surl.li/fefta

Шестакова,  Ю.  (2018,  28  грудня). За  період  воєнного  стану  акредитацію  в ООС  отримали  понад  170  журналістів.  Детектор  медіа.  https://detector.media/community/article/143691/2018-12-28-za-period-voiennogo-stanu-akredytatsiyu-v-oos-otrymaly-ponad-170-zhurnalistiv/

Шутка,  Н.  (2022,  3  жовтня). На  фронті  загинув  львівський  журналіст  Юрій Лелявський. Zaxid.net. https://zaxid.net/na_viyni_zaginuv_rechnik_brigadi_lvivskih_desantnikiv_yuriy_lelyavskiy_n1550587

---

[1] Написання назв «російська федерація» (2023, 20 верес.). https://mova.gov.ua/news/napysannia-nazv-rosiiska-federatsiia

Тези виступу:

https://drive.google.com/file/d/1pH_DmfJUi6Yavcu0DARQLIF65veN6Lds/view?usp=sharing

"Журналісти в умовах війни за незалеж­ність: професійні та громадянські обов’язки" Презентація на вебінарі 14 грудня 2023 року

Мар'ян Житарюк, Львів

"Журналісти в умовах війни за незалеж­ність: професійні та громадянські обов’язки"

Презентація на вебінарі 14 грудня 2023 року.

Підготовлено у рамках  проєкту "Цикл 12 вебінарів для локальних медіа Львівщини, Сумщини та Миколаївщини на тему психологічної стійкості та самодопомоги", що організований  "Європейським центром свободи преси та медіа" та ГО "Західноукраїнський медіа-центр "Нова журналістика"

Презентація:

https://drive.google.com/file/d/1aPAiAxZeRk9xrp7CvO2KMd6D5xy6EvSq/view?usp=sharing

Антимілітарний блогінг у YouTube (на матеріалі каналів Юрія Швеця (США) та Лешека Сикульського (Польща)) – у співавторстві з д-ром, проф. Іриною Івановою (Харків)

 

The International Scientific Conference

of the Faculty of Journalism and Mass Communication

 of Sofia University “St. Kliment Ohridski”

https://docs.google.com/presentation/d/1sr4ba0MnIA7-PqiNMJuqfg1p1l84TpGQ/edit?usp=sharing&ouid=117754581058375285514&rtpof=true&sd=true

Журналісти в умовах війни за незалежність України

https://drive.google.com/file/d/1dMS978M5X21qsvLDTyxYbIqylacEduwK/view?usp=sharing

https://drive.google.com/file/d/1dMS978M5X21qsvLDTyxYbIqylacEduwK/view?usp=sharing 

Презентацію підготовлено на Дні науки у Львівському національному університеті імені Івана Франка 22.05.2023 р. (13.30) на основі статті проф. Мар'яна Житарюка в "Українському інформаційному просторі", поданої у Випуск 1 (11), 2023.

https://join.skype.com/JMUlZ3q2zeTe

Воєнна тематика. Статті М. Житарюка в українських наукових виданнях

 Житарюк Мар’ян. «Гарячі точки» у ЗМІ та засобах масової інформації, пропаганди і маніпуляції. Особливості російсько-української війни 2014 р. // Вісник Львівського університету. Серія Журналістика. 2015. Випуск 40. С. 208–214. URL: http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/journalism/article/view/5746/5757

Житарюк Мар’ян. Геноцид проти українців — реалізація національної політики Кремля (у дзеркалі світової публіцистики) // Український інформаційний простір. Число 1 Ukrainian Information Space. Issue 1. 2018. С.196-213. URL: http://ukrinfospace.knukim.edu.ua/article/view/141107 

 Житарюк Марʼян. Інформаційна пропаганда Кремля в контексті геополітики // Вісник Львівського університету. Серія журналістика, 2017. Вип. 42. С. 216-225. URL: http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/journalism/article/view/7678

Житарюк Марʼян. Росія vs Захід: «паспортизація» Європи як спосіб ведення цивілізаційної гібридної війни // Вісник Львівського університету . Серія журналістика, 2018. Вип. 43. С. 125-132. http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/journalism/article/view/8336

Житарюк Мар’ян. «Історична тяглість» щодо України (від Й. Сталіна до В. Путіна) у сценаріях реанімування Російської імперії / Мар’ян Житарюк // Вісник Львівського університету. Серія журналістики. Вип. 44. Львів: ЛНУ ім. І. Франка. 2018. С. 101-111. URL: http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/journalism/article/view/9340 

Житарюк М. Г. Інформаційно-психологічна складова агресії РФ проти України й Заходу (2014–2020 рр.) та способи протистояння / Марʼян Житарюк // Український інформаційний простір. 2020. Вип. 5. С. 51-70. DOI: https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(5).2020.206045. URL: http://ukrinfospace.knukim.edu.ua/article/view/206045.

Житарюк Марʼян. Закриття телеканалів News One, ZIK та «112 Україна»: медійний і політичний складник / Марʼян Житарюк // Український інформаційний простір. 2021. Ч. 7. С. 94-104. URL: http://ukrinfospace.knukim.edu.ua/article/view/233880/232508

Житарюк М. Г. Нові виклики журналістики в умовах війни росії в Україні  / М. Г. Житарюк // Актуальні проблеми сучасного журналістикознавства : Збірник матеріалів звітної наукової конференції за 2021 рік (секція «Журналістики»), Львів, Україна, 3-4 лютого 2022 р. – Львів : Простір-М, 2022. – С. 52-54. – URL: https://journ.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2022/10/Zbirnyk-tez-zvitnoi-konferentsii-za-2021-rik.pdf

Житарюк М. Г. Агресія росії проти України і світу. Рефлексії в контексті виправдання війни д. мєдвєдєвим та в. путіним 4 листопада 2022 р. / Житарюк М. Г. // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. – 2022. – Вип. 52-53. (Стаття буде на сайті на початку квітня ц. р.). URL: http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/journalism  

 https://www.geopolitic.ro/2019/07/media-fakes-fake-checking-means-realization-opposition-information-war-kremlin-vs-west/

Nr. 2 (78) / 2019 al revistei Geopolitica are ca tema: MAREA NEAGRA – STRATEGII 2020

MEDIA FAKES AND FAKE CHECKING AS MEANS OF REALIZATION AND OPPOSITION IN THE INFORMATION WAR KREMLIN vs WEST

BY HTTPS://WWW.GEOPOLITIC.RO/AUTHOR/

(Black Sea themes)1

Mar’yan ZHYTARYUK

Abstract. The article shows the aggression of the RF against the West with means of information and psycho–logical warfare – with the help of inventions, misinformation, fake. The presence or absence of opposition from the Ukraine’s, the European Union’s, the United State’s side is actually a litmus test for adequacy, compliance, maturity, ethics, or cynicism among politicians, journalists and observers, countries and regions. Also, the author believes that the enemy can not be underestimated under no circumstances, because it can lead to defeat. Therefore, in the context of information warfare and in order to balance the informational and disinformation regional and global communications spheres, today Ukraine needs to return to the idea of the possibility of training specialists in information and psychological work.

Key words: Russian aggression, effectiveness of information confrontation, media fake, fakcheking, analytics, misinformation, information psychological work.

Key words: 1 Переклад з української – Вікторія Житарюк, магістр журналістики

 Doctor of Science in Social Communications, Full Professor, Professor at the Department of Foreign Press and Information Ivan Franko National University of Lviv, Ukraine

У статті показано агресію РФ проти Заходу засобами інформаційно-психологічної війни – з допомогою вигадок, дезінформації, фейків. Наявність або відсутність протистояння з боку України, Європейського Союзу, США – фактично лакмусовий тест на адекватність, відповідність, зрілість, етичність, або ж цинізм політиків, журналістів та оглядачів, країн та регіонів. Також автор вважає, що за жодних умов не можна недооцінювати ворога, бо це може призвести до поразки. Тому в умовах інформаційної війни і з метою встановлення балансу на інформаційному та дезінформаційному регіональному та глобальному просторах комунікації, сьогодні Україні необхідно повернутися до ідеї про можливість підготовки фахівців з інформаційно-психологічної роботи.

Ключові слова: агресія Росії, ефективність інформаційного протистояння, медійні фейки, фактчекінг, аналітика, дезінформація, інформаційно-психологічна робота.

 

The media fictions are deliberate, well-planned and organized fabrications, lies, defamation, slander, etc., broken down by traditional (newspapers, magazines, radio, television) and new media (sites, blogs and convergence) and new, new media (social networks including personal pages), or free and dominant information beyond the will of the recipient[2]. The latter (new new media) can not be considered as mass media in the classical sense of the word (such as profession, creativity, production capacity, with professional and ethical standards following), but their targeting, efficiency, and are multiplied by the implementation of the needs and intentions of the addressee, are able to overcome any boundaries and barriers practically instantaneously, the coefficient of usefulness is not less, but quite often – higher than in other mass media. It is as chemical or bacteriological weapon, which does not directly cause a fire strike, but almost always reaches the goal. Some people (recipients) almost instantly recognize the fake, but the majority of the audience which – not is enough experienced, very confident and even naive, is unable to recognize the truth, to distinguish it from fiction, at least immediately and independently.

Fakchecking is one of the most common, fairly effective methods and tools for fighting fake. Sometimes, even experienced journalists criticize scholars, so to speak, why it’s invent a new term when there is an ordinary process in journalistic professional work – verification of facts. Some are inclined to equate fakcheking with a journalistic investigation. In a general, metaphorical sense, all these concepts can be put on one plane, as, for example, personification, metonymy and synecdoche (varieties of metaphors and types of trails). But to be precise, it must be said that fakchecking, fact-finding and journalistic investigation are close but different concepts. Why? Verification of facts is a refinement of data, information, on the basis of comparison of data, documents and testimonies, and determination of the possibility of publication. The journalistic investigation is a search for predominantly non-public, well-hidden public, socially and / or socially important information through in-depth study and active work of the investigative journalist, as well as insiders (the latter, of course,  can  not  be called). Fakcheking is a check of facts from official and open sources plus their research, but without insider information, and the determining of a verdict, for example: True, it is not true, manipulation...

Analytics is the most perfect method in terms of comprehension and design of hypotheses and versions, the search for alternatives, etc., but not at all massive, that is, complex, non-public, unpopular from the point of view of the inhabitant it’s. The most effective and quite often indispensable in taking into account the positions and development of strategies by people plenipotentiary in coming to a decision.

Deza, misinformation work on the enemy’s territory. Anthony in to “informational work”. That is the right information, but appropriate (desirable) for the transmitter and inappropriate (undesirable) for the recipient. In a hybrid war, where psychological and information operations, lingua-psychological programming, etc. are used, is required to maintain tone and status. Together with fakcheking, analytics, the deza significantly increases the chances of neutralizing the fake message of the opponent, and is able to establish information superiority and even domination.

The confrontation of the RF against the West – is the obvious thing: this is not a fake, and fakcheking is superfluous here. However, the same confrontation is actually a litmus test for adequacy, compliance, maturity, ethics, cynicism of Western politicians, journalists and observers, countries and regions in the form of sanctions, but not sectoral ones, which would cause a more significant blow. Everyone knows about economic sanctions against certain Russian businessmen and politicians and a number of Russian enterprises introduced for the annexation of the Ukrainian Crimea, but many in today’s Europe (in different countries) would like to see these sanctions, if not completely removed, at least weaken. Sometimes motivation – even according to F. Mogherini and A. Merkel – is, quite strange that is: the implementation of the Minsk agreements. But, firstly, the Minsk agreements between the terrorists and the Moscow invaders were and are not fulfilled (it is worth mentioning Putin’s decree concerning an introducing a Russian passport system among Ukrainian citizens in temporarily occupied territories[3], which was condemned by Western leaders and international institutions). Secondly, it was already forgotten that the sanctions were intended not for the Donbas, but for the Crimea, which, in honor to of the international community, has not been recognized as the territory of the Russian Federation.

There is no shortage of reasons for hesitation regarding sanctions, support for the Kremlin’s lobbying.

For example, these are the consequences of information warfare, religious and cultural confrontation (according to Kremlin figures, such as S. Lavrov, soft power) of the RF against the other world; political corruption of Russia (bribery of Western politicians, creation and maintenance or sponsorship of political and public projects of the pro-Kremlin branch); economic lobbying and financial corruption (projects for the construction of gas pipelines and their implementation on the bottom of the Baltic and Black Seas, nuclear projects in the Third World countries); demonstration of biceps and warriors (Georgia, Ukraine, Syria); indecision of Western leaders; the impotence of international organizations (OSCE, UN); delaying of real reforms in Ukraine; banal fatigue, etc. The list is somewhat chaotic, incomplete, but not less than correct.

Conducting a hybrid war against the West, the official Kremlin does not restrict itself in using different methods and techniques - both civilized and, seemingly, totally unacceptable. And the logic of the contender for the role of the world gendarme can be understood: it works, pushes the enemy into a stupor, depriving him of the ability to respond adequately and timely. It is impossible to understand the other: why does the world community, which was as hands of V. Putin team victim and a toy in for a rather long time actually (except to financial and economic levers) further stubbornly underestimates the enemy? Why did not she work out an effective strategy of confrontation and further victory in the civilization war along the “West-East” axis? Numerous worries about the various actions of Moscow political and military leaders, ineffective appeals and condemnation regarding the observance of the rights and freedoms of Russian citizens and Ukrainians prisoners, on the contrary, give additional incentives to Putin not to stop but only to build up confrontation and, thus further to check the strength of western institutions and political unions.

As we have already noted, one of the most effective methods is the information warfare and the implementation of soft power policies. Why it’s necessary to fight in Europe in the literal sense of the word, if you can shake up the situation supporting terrorist acts (France), implementing scenarios with migrants, opposing the EU new challenges every time? There are enough polygons in Ukraine and Syria, even to divert attention from the civilizational occupation in safe Europe.

Fakes on television and in the Internet in the Moscov’s struggle against the West are sufficiently effective in Europe. It is the easiest way to spread the lie and the fabrications. The Army of Russian bomber manipulators block an adequate reaction and implement the Kremlin scenarios in social networks in Western countries. The situation often does not fit into the common sense and comes to a paradox: the Germans, the victory over those in the Second World War is still fanatically celebrated in the Russian Federation, which frankly attributed the victory of the anti-Hitler coalition exclusively to itself, these Germans, I’m repeating, their politicians and businessmen, would like to withdraw sanctions from the RF. Hungarians and Czechs as have though forgotten that at one time, blood was shed from Soviet tanks on the streets of their capitals (Budapest, 1956 and Prague, 1968), and their land was trampled by boots of Soviet soldiers, which the present-day Moscow actually identifies with the concept of “Russian”. Therefore politicians from Budapest and Prague often create a pro-Kremlin situational anti-Ukrainian and pro-Russian coalition (including both language and education, and with regard to national minorities), trying to draw potential allies in Warsaw, Sofia, Bucharest into their dirty play and the pro-Moscow orbit.

In its open aggression against the West, with the so-called the soft power of the Russian Federation does not deter any means. For example, on the TVC agreed that Ukrainian scholars consider that the Black Sea was paying attention! – dug up by the ancient Ukrainians, that Santa Claus (Did Moroz) is forbidden in Ukraine, that Stepan Bandera is Jesus Christ, Noah and Spartak were Ukrainians, etc.! [4] Is it possible to interpret  Ukrainian as a scientist after this seriously? Of course it is not. Can such TV channels that in the Russia of Putin’s era exist as clones in the formation of the agenda, propagandists and manipulators, be considered as mass media, and not tools for zombing, propaganda and manipulation?

It is important to give a short reference about the joint-stock company “TV Center”. Information about what position do they adhere to will be taken from the site of the TV company: “one of the leading Russian TV companies”, “since 2013 TV Center» is included in the first multiplex – dozens  of nationwide obligatory public  TV channels”, “the federal television channel, that in the around the clock regime talks about politics and economy, social sphere and international events, science and technology, culture, history and sports”, “seriously, honestly and relevantly – about everything that cares about the inhabitants of Russia”, “transfers it’s TV guides are reviewed in all 85 subjects of the Russian Federation, and its audience is roughly ... 146 million people”, “the international version of the channel is reviewed by the people in the CIS, Baltic, East and West Europe, Canada, in the United States, in the Middle East and North Africa. In total, this is about 32 million viewers” ^[5]. If the information about  the number of viewers is correct, then it is astonish: 146 and 32 million is 178 million, or more than one third of the total population of the EU, in which, by 2018, there were 503 million inhabitants! [6]

On the popular StopFake resource, which proves itself as a means of fight with false information about events in Ukraine, as long as in in January 2015, the information about the Black Sea mines from the Ukrainians in the filing of the TVC presenting  was refuted[7]. It is proved here that the book of some Edmund Kvasiv, on the Russian TV channels, “A History of Ukrainians from the Beginning to the Present Day”, as though published in Kyiv at the publishing house “Prosvita”, is an overall  fiction, however nobody knows such a historian, the publishing house has never published such book! There is neither a man nor a book, but there are fictitious quotations that are still circulated! It is said about the “handmaking” of Black Sea that is a fake, but it didn’t said about other fake from the same TVC material. In addition, what is the audience in the TVC, and what is in StopFake? Despite the fact that the same theme is raised on another resource – FakeOff, where in the publication “Who are the Ukrainians? Why do they need the Black Sea? “Fake is from Russia” Pavel Poniatowski ridicules the leading news editor of the TV channel Anna Prokhorova[8]. He actually thinks that those who have read, have heard, have seen a refutation,  there are at times, in dozens, and sometimes hundreds of times less than those who  have perceived a lie, not as a lie, but as the truth. And there is in this the greatest insidiousness of information killers, which formed the backbone of the Russian information forces and against which there is virtually no antidote, that is, an effective, timely and adequate counteraction. 

Let’s recall other fake on the Black Sea theme.

News agency “The RIA Novosti” blamed the statement by F. Mogherini in Strasbourg on October 23, 2018[9], in which it was said that the Russian Federation, grossly disregarding international law, after the annexation of the Crimea, had actually taken possession of the Black and Azov Seas, forgetting that the Black Sea is European. I quote:

“We all agreed to the basic principle that our frontiers cannot be changed by military force. This is a principle, this is a value, on which our common living together is based. This is also a fundamental interest of all Europeans, because this is the foundation of peace and security on our European continent. When this principle is violated – as it has been  (the point is about the annexation of the Crimea and Azov Sea militarization – M.Z.)– we are all less secure in our continent”; “The events in the Sea of Azov are a demonstration of this: when the basic rules of peaceful coexistence are disregarded, instability and tensions are bound to rise. The construction of the Kerch Bridge between the Crimean peninsula and the Russian Federation took place without Ukraine’s consent, and it constitutes another violation of Ukraine’s sovereignty and territorial integrity. On top of that, the bridge hinders the passage of vessels to Ukrainian ports in the Azov Sea”; “…the Black Sea is a European sea, and we do not want to witness yet another military build-up in our immediate region. We will continue to push for the respect of international law and conventions, and to support Ukraine in these challenging circumstances” [10].

The Black Sea is naturally a European one, because besides Russia, Georgia and Ukraine (these are also countries in Europe, though not in the European Union), it washes the banks of the EU countries – Bulgaria and Romania, and Turkey (which, just like all named states, is the member of the Council of Europe). But the political critique of the militarization of the Black Sea region is not pleasant for Russia, therefore, after the Kremlin scenario very strange, practically meaningless, indignant accusations and objections appeared.

A number of blogs and news resources reported about Russian military provocation in the Black Sea in April 2014, about 27 members of the crew of American destroyer “Donald Cook” filed a report on resignation after they were conducting patrol, Russian fighter SU-24 flew 12 times in close proximity near their ship. In fact, to put it mildly, the situation was a bit different. And this is detailed in the publication “Lies: the crew of an American destroyer scared of the Russian fighter” on the site StopFake[11].

The table shows what was really and how was it commented on, and what did the Kremlin intelligence forces invent.

What was really[12]

What is a fake, a fiction

Colonel Steve Warren: “This provocative and unprofessional Russian action is inconsistent with their national protocols and previous agreements on the professional interaction between our militaries”, - said Colonel Steve Warren, a Pentagon spokesman. Warren said a Russian Su-24 aircraft, or Fencer, made 12 passes at low altitude near the USS Donald Cook, a destroyer that has been in the Black Sea since April 10. It appeared to be unarmed, he told reporters. “The incident lasted 90 minutes and took place on Saturday evening while the U.S. ship was conducting a patrol in international waters in the western Black Sea, Warren said. The ship is now in a Romanian port”.

Pentagon Colonel Steve Warren called these maneuvers “frightening and unacceptable as it demoralizes the personnel of the ship and negatively affects the overall psychological climate among the military” (our selection – M. Zh.). After all, after this experience, “27 brave seamen from the destroyer, “Donald Cook” filed reports on dismissal (the information is unconfirmed, but it sounds beautiful)” [13]. “Members of the ship crew go off the necessary procedures with the psychologist to recover from the stress...” [14]

 

So-called event fake became usual. For example, on the background of Ukraine’s preparations for the second round of the presidential elections was reported in Russia that NATO was seeking to exacerbate the situation in the Black Sea region, as Turkish, Romanian, Bulgarian and Dutch ships entered Ukrainian and Georgian ports. Such opinion was expressed by Deputy Chairman of the State Duma Committee on Defense Yuri Shvytkin.

According to a StopFake resource that finds out false and lies, some Russian experts went even further and stated that NATO purposely “provoked” Russia. According to Konstantin Blokhin, an expert of the Center for Research on Safety Issues of the Russian Academy of Sciences, the Alliance uses  any country that is located next to Russia in its interests: “Georgia, NATO and Ukraine show together some anti-Russian orientation. All this is done in order to make Russia nervous” [15]. In fact, large-scale navy training of NATO, Ukraine and Georgia began on April 5th. y., and the North Atlantic Alliance ships entered Ukrainian and Georgian ports (as it was planned a long time ago), a little earlier – on April 1 – due to the need to coordinate joint actions during exercises.

Incidentally, the StopFake team exposed fake from the Russian Federation regarding multinational military exercises in Ukraine many times. For example, the fabrication of campaigners and white-stone propagandists that the admission of foreign troops into the territory of Ukraine was made for the final collapse of the country was completely false.

Another very popular fiction in Russia, the classic manipulation of their information forces, is that the feasible desire of Ukraine and Georgia to NATO membership “threatens Russia’s security”, and the main object of Brussels’s cooperation with Tbilisi and Kiev is “provoking the Kremlin. Sufficient argument in this regard is the statement by NATO Secretary General Yens Stoltenberg on April 4 thy. He said that Ukraine and Georgia are sovereign states that can build their foreign policy at their discretion without agreeing with Russia” (listen to audio from 10:21) ^[16].

Previous fakes is only a fraction of a powerful disinformation potential. In the same spirit, the Kremlin agitprop humiliates and ridicules any pro-Ukrainian or pro-European initiatives. For example on February 5th the warriors of  fabrication (“Free Press”,” Izvestia”, “RIA Novosti “and other propaganda media) also spoke about the fact that Moldova surrenders Transnistria to Russia for the sake of joining NATO for the sake of joining NATO. StopFake quotes Lenta.ru: “The country is ready to abandon (from Transnistria – ed.), if it becomes a stumbling block for the development of cooperation with NATO and accession to the European Union” [17]. “Vesti” summarize: “If it turns out that countries with unresolved territorial problems can not enter the EU, Chisinau is ready to refuse to reintegrate with Transnistria” [18]. In fact, a politician from Chisinau, Speaker of the Moldova Parliament Andrian Kandu, in his interview to the Ukrainian Internet media “European Truth” said another: “Personally, I believe: we can arrange if Russia gets the guarantees of Moldova’s non-accession to NATO, as well as guarantees that Moldova will not unite with Romania,  that the Russian people will not be deprived of the rights  guaranteed by the the international standards to the minorities – then we will be able to arrange about an international peacekeeping mission in Transnistria, not  Russian one, on the export (or liquidation) huge repository weapons storage facility, which is located there. And at the same time, we will give  the widest possible autonomy to Transnistria – even broader than  Gagauzia has”. Asked about what will happen to the Moldova’s movement  to the EU, Kandu replied that “there can not be any discussion here. It is definitely our future. This is not the price of the Moldova reintegration, which can be discussed. If it turns out that the price is a refusal of European integration, then our answer will be – no, we are not ready to pay such a price” [19]. That is, the Kremlin will not force the official Chisinau to abandon the pro-Western course of the country and accession to the European Union, and all the conditions for Chisinau is put forward by Russia, and not by the European Union, as follows from the reports of agitprop.

On November 25, 2018, in neutral waters of the Black Sea, near the Crimea, an act of military aggression of the naval forces of the Russian Federation against the navy forces of Ukraine took place. Most of the media, both Ukrainian and international, either by mistake or by incompetence, reported the attack as an incident in the Kerch Strait. In fact, the use of large-scale weapons, a powerful attack on rags and abandoned seagulls, which the occupiers still do not recognize as prisoners of war, can hardly be called an incident. This is – firstly. Secondly, in the Kerch Strait, under the bridge, there was a first delay of navigation, and subsequently the impossibility of the ships movement  in connection with the overpass of the fairway with the help of the Russian tanker. When it became clear that the Russian military would not let pass Ukrainian boats through the Strait for further follow-up to the Ukrainian ports of Berdyansk and Mariupol, the Ukrainian military command ordered to return to a permanent base to the port of Odessa. Despite the accumulation of military capabilities at sea and in the air, it was still naive to assume that there was a misunderstanding in the Kerch Strait, there was an incident that has not yet been resolved. However, when about 19:00 the Ukrainian Navy’s ships began moving to exit the Azov Sea pursueing by of the Russian Navy, it became clear that this is something more than an incident, and it has not been resolved. Around 20.20, after leaving the 12-mile coastal zone, in international waters of the Black Sea, Russians attacked Ukrainian boats (see video of the ram’s[20]). The small armored artillery boat “Berdyansk” was damaged, he lost his turn. Ukrainian sailors were injured on board. As on 22.00 two Ukrainian ships were captured and six sailors were injured: the list of trophies was supplemented by a raiding tugs “Yana Kapu”. Instead, the small armored artillery boat “Nikopol” is blocked and followed by the invaders[21].

As a result of the open aggression of Russia’s armed forces against Ukraine, the National Security and Defense Council of Ukraine, the UN Security Council  was convened, a one-month military status was announced in ten regions of Ukraine (those having access to the seas and close to the border to Transnistria Vinnytsia region),  the western countries, whose representatives condemned Russia’s open military aggression against Ukraine  took Ukraine’s side again. Meanwhile, our northern neighbors interpreting, Ukraine and Ukrainians once again emerged as entirely fools – with “three rusty boats”, the president – as “the new Ukrainian Führer”, which specifically provoked a conflict, and so on. StopFake notices that after an attack in Russian propaganda media  aggressive information campaign was intensified and accelerated. Here, do not deteriorate the usual techniques for spreading fake and manipulations[22].

A little time passes, and already on December 12, 2018, the media resource StopFake again sounds the alarm: “Russian propaganda media continue to distribute fake and manipulations associated with events unfolding in the waters of the Azov and Black Seas. Thus, the last reason for such an interpretation was the resolving by Verkhovna Rada of Ukraine in the second reading of the Law “On the Adjacent Marine Zone of Ukraine”, established in accordance with the UN Convention on the Law of the Sea” [23].

Anna Romanash made enough solid press round-up (“Russia has been for an year distributing  fake documents about the Sea of Azov while preparing for the Kerch crisis (world press)” [24].The author  focuses on how the British newspaper “The Guardian” reported on a campaign for misinformation, which Russia began a year before the events in the Kerch Strait in order to justify its aggression in the face of Europeans, she also recalls the online media “EUobserver”, in its opinion  Russia has used propaganda to destabilize the Ukrainian East and to incite the protests in France and Montenegro to identify how the EU will respond to the propaganda; she  draws attention to the discrepancies in the interpretation of the Holodomor in Ukraine and in the West (“New Eastern Europe” Magazine)...

In the context of need for real confrontation not to survive, but to victory in the Black Sea region and global geopolitics, the words of the President of Romania Klaus Werner Johannis, pronounced in February, can be considered appropriate. During a speech at the Munich Conference on Security Issues, he said about the need to strengthen the presence of the North Atlantic Treaty Organization (NATO) in the Black Sea region: “As the European Union implements its sanctions decisions, it must continue to do so. NATO must further strengthen its deterrence and defense capabilities at the eastern border. That is why Romania strongly supports the strengthening of cohesion on the eastern flank. Moreover, in the Black Sea region, where the security environment is increasingly confronted with challenges, as we have seen recently, a greater NATO presence is required” [25].

It would be easier to resist fake if they were accidental and scary episodes in the information space, but under the conditions when Russian television and the Internet, including social networks, turned from means of informing and communication methods to global and total facets, a real counteraction, besides fakchecking, unfortunately, is rather problematic, not always systemic and, of course, not total and not global. Although certain attempts and successful examples also take place on the front of counterpropaganda, which is based on truth, competence, timeliness, systematic character, that is, qualitative analytics. For example, in the article “The United States took seriously control of Russia in the Black Sea” in the subdivision “Why is not the Turkish “NATO” navy in the Black Sea enough” Vyacheslav Masnyi emphasizes that even without US ships, the NATO bloc has  quite enough means in the Black Sea to threaten Russia. “The navy of  the NATO’s member Turkey, even without the support of the forces of Bulgaria and Romania, seriously prevails the Black Sea Fleet of the Russian Federation. Unfortunately,  it is impossible to set hopes on Turkey entirely on the current state of Russian-Turkish relations” [26], because “Turkey, in accordance with the terms of the convention, has the right to pass military ships through the Black Sea channels at its own discretion in the event of a military threat. If this threat really comes from Russia, it is more likely that Turkey will turn towards its military bloc” [27]. Therefore, the constant presence of NATO warships in the northern Black Sea region is really necessary to prevent a repeat of the Kerch scenario. “Realizing this need, NATO constantly sends ships and patrol groups to the Black Sea. If in 2017 the NATO patrols were in the Black Sea for a total of 80 days totally, then in 2018 there will be 120. And in 2019, it would obviously have to wait for an even longer duration of military missions of NATO navies in the Black Sea” [28].

On the other hand, one can not but agree with the author  that “the Ukrainian military fleet must still be the main protection of our (Ukrainian. – M. Zh.) shores and sea spaces” [29]. But it is rather weak, therefore, unfortunately, is currently prematurely to speak about the open confrontation with the Russian navy forces. President Poroshenko’s five-year plan has been marked by some attempts to attract our Western allies in the fight against the Russian Federation in favor of the development of the Ukraine’s navy forces, in particular, of the development of infrastructure and navy composition of the fleet, but this effort is clearly not enough. Paradoxically, the problem was revealed even by US combat boats for Ukraine, which are still at the disposal of the United States[30]. So, it’s naive to hope for a rapid growth of Ukraine’s military power in the navy. Almost everything created by Ukraine for the development of the Navy over 20 years of independence was lost during the annexation by Russia of Crimea in the spring of 2014.

The magazine “Black Sea Security” is authoritative in expert circles and analytic centres (founder – the Center for assistance to the geopolitical problems and Euro-Atlantic cooperation of the Black sea region studies “Nomos” (Sevastopol), publisher – Centre for Global Studies “Strategy XXI” (Kyiv)) in the joint report “Military Development of Crimea” enumerates “military trophies” – the navy warships of Ukraine captured during the occupation of the Crimea, for which the occupation authorities form new crews in the Black Sea Fleet of the Russian Federation: “1. “Konstantin Olshansky” large landing ship (98 people crew); 2. “Prydniprovia” missile boat (corvette) (44 people crew); 3. “Lutsk “small anti-submarine ship (corvette) (90 people crew); 4. “Ternopil “small anti-submarine ship (corvette) (90 people crew); 5. “Khmelnytsky “small anti-submarine ship (corvette) (36 people crew); 6. “Chernigov “trawler (68 people crew); 7. “Cherkasy” trawler (68 people crew); 8. “Slavutich “control ship (129 people crew). The number of these crews and coastal personnel will add yet thousand people more to the number of the RF Black Sea Fleet personnel in the occupied Crimea. Russian troops in Crimea include surface and submarine forces of the Black Sea Fleet”[31].

Under current conditions, Ukraine needs to join NATO. And the faster, the better for everyone, except for the Russian Federation. There is no other way of establishing a real balance in the Black Sea region. As long as the Kremlin feykometes (television, the press, radio, new media and new new media) divert the attention of the world to trifles and quasi-problems, Ukraine and its allies in the Black Sea cooperation (Romania, Bulgaria, Georgia, NATO as a whole, the EU) must remember the bitter the reality – both about the restoration of nuclear potential in the Crimea and the build-up of the Russian armed forces in the region and on the bold plans and imperial interests of the Kremlin to redistribute forces and interests in transforming the political map of Europe from the standpoint of force, not international law, and therefore must learn to really confront the aggressor from a position of strength, not express concern or anxiety.

Like the eve of the Second World War, the diplomatic appeasement of the aggressor in A. Hitler and the Third Reich is ineffective. Bohdan Yaremenko, the former Ukrainian Consul General in Istanbul, chairman of the “Maydan of Foreign Affairs” Foundation (expert and public platform for foreign policy) [32], in the comments “The Black Sea region between the US, the EU and Russia”, in September 2017 correctly set the emphasis: “Russia will continue to use all available resources to secure dominance in the Black Sea region. It is not known \ it is unclear \ difficult to predict how much in reality it has political, economic and military resources to achieve this goal... The United States has no doctrine or strategy in the region. From the point of view of the processes of the last decade, the United States has been pursuing inconsistent and sometimes controversial policies regarding the most important events or processes in the region” [33].

As you know, an underestimation of the enemy is a conceptual error and a path to defeat. It can not be assumed under any conditions, even in the format of informational and psychological confrontation. One of the features of information warfare is resources: intellectual, financial, moral, etc. They are not limitless. Instead of creating competitive texts and projects, demonstrations of positive visions of the universe, as observed in the pages of the magazines “Black Sea Security” (Kyiv), “Geopolitics “(Bucharest), many talented authors have to spend their strength and time, talent and ability to refute fabrications, allegations and lies in the form of verdicts such as “the truth” – “wrong” – “manipulation”... Of course, this negatively affects both the efficiency and quality of communications, but it seems that  only a few in the world are really concerned...

Our old initiatives, expressed in a series of articles and in the monograph “Socio-cultural model of journalism: traditions and innovation” in 2008 about the need for training specialists in information and psychological work, seem to be still relevant, because they still have to state: the defenselessness of the national information space Ukraine; the absence of a real system of information and disinformation counterbalances, even in the presence of the most patriotic rhetoric of the first persons in the state; neglect of the problem of Ukrainian press development offices abroad and so on[34]. Therefore, “inadequate response to accusations (slack, unprofessional) is equivalent to the absence of any reaction. The most qualified justification, firstly, allows us to understand and to interpret the exculpatory action as a confession of guilt, and secondly, as a rule, it is often little heard since  there  it’s secondary information, as if the information accompanying of the main information (often compromised) that has already been heard was recorded on which relied. Therefore, an adequate reaction during the information war with the help of disinformation is the possibility of a similar disinformation blow in response to an adequate (or greater) consequence (political, economic, moral harm...)” [35].

 

References

1.     Bohdan Yaremenko, Tetiana Huchakova, Andrii Klymenko, Olha Korbut, Yurii Smelianskyi. Military Build-up of Crimea // Black Sea Security: analytical magazine. 2017. # 2 (30). P. 23-24 (14-33). URL: https://geostrategy.org.ua/images/bss_2_engl.pdf

2.     http://toparmy.ru/istoriya-vojn/konflikty/su-24-i-esminec-donald-kuk-donald-cook-foto.html

3.     http://www.tvc.ru/section/show/id/3

4.     https://www.nato.int/nato_static_fl2014/assets/audio/audio_2019_04/20190404_190404d.mp3

5.     https://www.stopfake.org/fejk-ukrainskie-uchenye-schitayut-chto-chernoe-more-vykopali-drevnie-ukry/

6.     https://www.stopfake.org/lozh-ekipazh-amerikanskogo-esmintsa-ispugalsya-rossijskogo-istrebitelya/

7.     New new media / Paul Levinson. Previous ed.: Boston, Mass.: Pearson, 2009.

8.     Pavel Poniatowski. Кто такие укры? Зачем им Черное море? – Фэйк родом из России // ФэйкОфф. 2015. 5 февр. URL: http://fakeoff.org/history/kto-takie-ukry-zachem-im-chernoe-more-feyk-rodom-iz-rossii

9.     Speech by High Representative/Vice-President Federica Mogherini at the European Parliament plenary session on the situation in the Sea of Azov. Strasbourg, 2018, 23 October. URL: https://www.eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-Homepage/52626/speech-hrvp-federica-mogherini-situation-sea-azov_en; Link to the video: https://ec.europa.eu/avservices/video/player.cfm?ref=I162142

10.  UPDATE 1-Russian jet’s passes near U.S. ship in Black Sea “provocative” – Pentagon // Reuters. 2014. 14 april. URL: https://www.reuters.com/article/usa-russia-blacksea/update-1-russian-jets-passes-near-u-s-ship-in-black-sea-provocative-pentagon-idUSL2N0N60V520140414. Про це ж: https://www.stopfake.org/lozh-ekipazh-amerikanskogo-esmintsa-ispugalsya-rossijskogo-istrebitelya/

11.  Бершадский Юрий. Российские СМИ возмутились словам Могерини о «европейском Черном море». Но оно действительно европейское // Инсайдер. 2018. 24 октября. URL: https://theins.ru/antifake/123852?fbclid=IwAR27IhCZIPye_kpRvjArjGtbQFpD_EojA824OPGBeF54zdQ70zajbXoMHnA

12.  Війна у Керченській протоці: таран, штурмовики та захоплення українських кораблів // Українська правда. 2018. 25 листопада. URL: https://www.pravda.com.ua/articles/2018/11/25/7199243/

13.  Житарюк Мар’ян. Соціокультурна модель журналістики: традиції і новаторство: Монографія. Львів: Простір-М, 2008. С. 315-316. URL: https://tmk-ti-vdpu.at.ua/_ld/0/30_monograf_a5_cd.pdf

14.  Лавриш Юліана. Віртуальна реальність у системі нових медіа // Вісник Львівського університету. Серія Журналістика. 2019. Випуск 46. С. 320 (304–309) (Visnyk of the Lviv University. Series Journalism. 2019. Issue 46. P. 320 (304–309).

15.  Ложь: экипаж американского эсминца испугался российского истребителя // StopFake. 2014. 16 апреля. URL: https://www.stopfake.org/lozh-ekipazh-amerikanskogo-esmintsa-ispugalsya-rossijskogo-istrebitelya/

16.  Масний Вячеслав. США серйозно взялися контролювати Росію в Чорному морі // УНІАН. 2019. 26 лютого. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2648775-ssa-serjozno-vzalisa-kontroluvati-rosiu-v-cornomu-mori.html

17.  Напад Росії на українські кораблі: фейки і маніпуляції // StopFake. 2018. 28 листопада. URL: https://www.stopfake.org/uk/napad-rosiyi-na-ukrayinski-korabli-fejki-i-manipulyatsiyi/

18.  Населення Європейського Союзу // Вікіпедія. останнє оновлення: 23 квітня 2019. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%A1%D0%BE%D1%8E%D0%B7%D1%83

19.  Романдаш Анна. Росія рік поширювала фейки про Азовське море, готуючись до Керченської кризи (світова преса) // Радіо «Свобода». 2018. 11 грудня. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/29650610.html

20.  Російське судно таранить українське в Чорному морі – відео. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/video-taranazov-sea/29620048.html

21.  Румунія виступила за посилення присутності НАТО в Чорному морі // УНІАН. 2019. 16 лют. URL: https://www.unian.ua/politics/10448745-prezident-rumuniji-pidtrimav-posilennya-nato-v-chornomu-mori.html

22.  Сидоренко Сергій. Молдовський спікер: Відмова від євроінтеграції? Ні, це не буде ціною повернення Придністров’я! // Європейська правда. 2019. 04 лютого. URL: https://www.eurointegration.com.ua/interview/2019/02/4/7092165/

23.  США запропонували Києву прийняти декілька кораблів для ВМС України – екс-посол // УНІАН. 2018. 20 грудня. URL: https://www.unian.ua/war/10384269-ssha-zaproponuvali-kiyevu-priynyati-dekilka-korabliv-dlya-vms-ukrajini-eks-posol.html

24.  Указ президента РФ «Об отдельных категориях иностранных граждан и лиц без гражданства, имеющих право обратиться с заявлениями о приеме в гражданство Российской Федерации в упрощенном порядке». 2019 р.,1 мая. URL: http://kremlin.ru/acts/news/60429

25.  Украинские историки создают для населения псевдореальность // ТВЦ. 2014. 23 ноября. URL:  http://www.tvc.ru/news/show/id/55735

26.  Фейк: Молдова отказалась от Приднестровья в угоду НАТО // StopFake. 2019. 11 февраля. URL: https://www.stopfake.org/fejk-moldova-otkazalas-ot-pridnestrovya-v-ugodu-nato/

27.  Фейк: НАТО, Украина и Грузия накаляют обстановку в Черноморском регионе // StopFake. 2019. 10 апреля. URL: https://www.stopfake.org/fejk-nato-ukraina-i-gruziya-nakalyayut-obstanovku-v-chernomorskom-regione/

28.  Фейк: Україна затримуватиме в Чорному морі усі судна РФ і стрілятиме на ураження // StopFake. 2018. 12 грудня. URL: https://www.stopfake.org/uk/fejk-ukrayina-zatrymuvatyme-v-chornomu-mori-usi-sudna-rf-i-strilyatyme-na-urazhennya/

29.  Яременко Богдан. Чорноморський регіон між США, ЄС та Росією // Новое время. 2017. 19 верес. URL: https://nv.ua/ukr/opinion/chornomorskij-region-mizh-ssha-jes-ta-rosijeju-1876473.html?prefer_lang=ukr

 

22.04 – 07.05.2019

---

[1] Переклад з української – Вікторія Житарюк, магістр журналістики

[2] Лавриш Юліана. Віртуальна реальність у системі нових медіа // Вісник Львівського університету. Серія Журналістика. 2019. Випуск 46. С. 320 (304–309) (Visnyk of the Lviv University. Series Journalism. 2019. Issue 46. P. 320 (304–309). Цит. за: New new media / Paul Levinson. Previous ed.: Boston, Mass.: Pearson, 2009.

[3] Указ президента РФ «Об отдельных категориях иностранных граждан и лиц без гражданства, имеющих право обратиться с заявлениями о приеме в гражданство Российской Федерации в упрощенном порядке». 2019 р.,1 мая. URL: http://kremlin.ru/acts/news/60429

^[4] Украинские историки создают для населения псевдореальность // ТВЦ. 2014. 23 ноября. URL:  http://www.tvc.ru/news/show/id/55735

^[5] http://www.tvc.ru/section/show/id/3

^[6] Населення Європейського Союзу. Див.: Вікіпедія.

^[7] https://www.stopfake.org/fejk-ukrainskie-uchenye-schitayut-chto-chernoe-more-vykopali-drevnie-ukry/

^[8] Pavel Poniatowski. Кто такие укры? Зачем им Черное море? – Фэйк родом из России // ФэйкОфф. 2015. 5 февр. URL: http://fakeoff.org/history/kto-takie-ukry-zachem-im-chernoe-more-feyk-rodom-iz-rossii

^[9] Див.: Бершадский Юрий. Российские СМИ возмутились словам Могерини о «европейском Черном море». Но оно действительно европейское // Инсайдер. 2018. 24 октября. URL: https://theins.ru/antifake/123852?fbclid=IwAR27IhCZIPye_kpRvjArjGtbQFpD_EojA824OPGBeF54zdQ70zajbXoMHnA

[10] Speech by High Representative/Vice-President Federica Mogherini at the European Parliament plenary session on the situation in the Sea of Azov. Strasbourg, 2018, 23 October. URL: https://eeas.europa.eu/headquarters/headquarters-Homepage/52626/speech-hrvp-federica-mogherini-situation-sea-azov_en; Link to the video: https://ec.europa.eu/avservices/video/player.cfm?ref=I162142

^[11] Цит. за: Ложь: экипаж американского эсминца испугался российского истребителя // StopFake. 2014. 16 апреля. URL: https://www.stopfake.org/lozh-ekipazh-amerikanskogo-esmintsa-ispugalsya-rossijskogo-istrebitelya/

^[12] Цит. за: UPDATE 1-Russian jet's passes near U.S. ship in Black Sea 'provocative' – Pentagon // Reuters. 2014. 14 april. URL: https://www.reuters.com/article/usa-russia-blacksea/update-1-russian-jets-passes-near-u-s-ship-in-black-sea-provocative-pentagon-idUSL2N0N60V520140414. Про це ж: https://www.stopfake.org/lozh-ekipazh-amerikanskogo-esmintsa-ispugalsya-rossijskogo-istrebitelya/

[13] http://toparmy.ru/istoriya-vojn/konflikty/su-24-i-esminec-donald-kuk-donald-cook-foto.html

[14] https://www.stopfake.org/lozh-ekipazh-amerikanskogo-esmintsa-ispugalsya-rossijskogo-istrebitelya/

[15] Фейк: НАТО, Украина и Грузия накаляют обстановку в Черноморском регионе // StopFake. 2019. 10 апреля. URL: https://www.stopfake.org/fejk-nato-ukraina-i-gruziya-nakalyayut-obstanovku-v-chernomorskom-regione/

[16] https://www.nato.int/nato_static_fl2014/assets/audio/audio_2019_04/20190404_190404d.mp3

[17] Фейк: Молдова отказалась от Приднестровья в угоду НАТО // StopFake. 2019. 11 февраля. URL: https://www.stopfake.org/fejk-moldova-otkazalas-ot-pridnestrovya-v-ugodu-nato/

[18] Там само.

[19] Сидоренко Сергій. Молдовський спікер: Відмова від євроінтеграції? Ні, це не буде ціною повернення Придністров’я! // Європейська правда. 2019. 04 лютого. URL: https://www.eurointegration.com.ua/interview/2019/02/4/7092165/

[20] Російське судно таранить українське в Чорному морі – відео. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/video-taranazov-sea/29620048.html

[21] Війна у Керченській протоці: таран, штурмовики та захоплення українських кораблів // Українська правда. 2018. 25 листопада. URL: https://www.pravda.com.ua/articles/2018/11/25/7199243/

^[22] Напад Росії на українські кораблі: фейки і маніпуляції // StopFake. 2018. 28 листопада. URL: https://www.stopfake.org/uk/napad-rosiyi-na-ukrayinski-korabli-fejki-i-manipulyatsiyi/

[23] Фейк: Україна затримуватиме в Чорному морі усі судна РФ і стрілятиме на ураження // StopFake. 2018. 12 грудня. URL: https://www.stopfake.org/uk/fejk-ukrayina-zatrymuvatyme-v-chornomu-mori-usi-sudna-rf-i-strilyatyme-na-urazhennya/

^[24] Романдаш Анна. Росія рік поширювала фейки про Азовське море, готуючись до Керченської кризи (світова преса) // Радіо «Свобода». 2018. 11 грудня. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/29650610.html

[25] Румунія виступила за посилення присутності НАТО в Чорному морі // УНІАН. 2019. 16 лют. URL: https://www.unian.ua/politics/10448745-prezident-rumuniji-pidtrimav-posilennya-nato-v-chornomu-mori.html

[26] Масний Вячеслав. США серйозно взялися контролювати Росію в Чорному морі // УНІАН. 2019. 26 лютого. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2648775-ssa-serjozno-vzalisa-kontroluvati-rosiu-v-cornomu-mori.html

[27] Там само.

[28] Там само.

[29] Там само.

[30] США запропонували Києву прийняти декілька кораблів для ВМС України – екс-посол // УНІАН. 2018. 20 грудня. URL: https://www.unian.ua/war/10384269-ssha-zaproponuvali-kiyevu-priynyati-dekilka-korabliv-dlya-vms-ukrajini-eks-posol.html

[31] Те ж саме англійською: Bohdan Yaremenko, Tetiana Huchakova, Andrii Klymenko, Olha Korbut, Yurii Smelianskyi. Military Build-up of Crimea // Black Sea Security: analytical magazine. 2017. # 2 (30). P. 23-24 (14-33). URL: https://geostrategy.org.ua/images/bss_2_engl.pdf

^[32] Фонд «Майдан закордонних справ». URL: https://www.mfaua.org/uk/about

^[33] Яременко Богдан. Чорноморський регіон між США, ЄС та Росією // Новое время. 2017. 19 верес. URL: https://nv.ua/ukr/opinion/chornomorskij-region-mizh-ssha-jes-ta-rosijeju-1876473.html?prefer_lang=ukr

[34] Див.: Житарюк Мар’ян. Соціокультурна модель журналістики: традиції і новаторство: Монографія. Львів: Простір-М, 2008. С. 315-316.

[35] Там само. С. 137.