Мар'ян Житарюк, Львів
"Журналісти в умовах війни за незалежність: професійні та громадянські обов’язки"
Виступ на вебінарі 14 грудня 2023 року.
Підготовлено у рамках проєкту "Цикл 12 вебінарів для локальних медіа Львівщини, Сумщини та Миколаївщини на тему психологічної стійкості та самодопомоги", що організований "Європейським центром свободи преси та медіа" та ГО "Західноукраїнський медіа-центр "Нова журналістика"
Мар’ян Житарюк, Львів
Журналісти в умовах війни за
незалежність України: професійний і громадянський обовʼязки
Усі медійники, які прагнуть донести правду світові про
російську агресію в Україні: журналісти, фотокореспонденти, оператори, блогери-очевидці,
фіксери, – справжні герої. Їхнє значення – неоціненне. Маємо на увазі тих
українських та закордонних журналістів, які акредитовані українською владою,
зокрема Міністерством оборони України, а не російськими інституціями чи
адміністраціями на захоплених і невизнаних світовою спільнотою територіях.
Також герої і ті журналісти, які виконують громадянський
обовʼязок і захищають рідну землю від московської орди зі зброєю в руках. Тези
присвячено і чинним журналістам (українським та закордонним), і солдатам та
офіцерам, що залишили редакції і студії й обрали поля боїв.
Робота журналіста в кризових ситуаціях, у «гарячій точці», на
війні загалом (для всіх журналістів) і у війні України проти московії[1]
за свою Незалежність зокрема (для українських журналістів) має певні
особливості і поки що комплексно науково не осмислена. Попри перелік правил
підготовки до небезпечних відряджень у практиці низки ЗМІ (наприклад, BBC),
попри поради і рекомендації у вигляді посібників із виживання (Буроменьский та
ін., 2016; ЮНЕСКО, 2022), попри чинність норм міжнародного гуманітарного права,
зокрема, Статті 79 «Заходи щодо захисту журналістів» (Додатковий протокол до
Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв
міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року) (Організація
Обʼєднаних Націй (ООН), 1977), журналісти, які опинилися на війні в Україні,
вперше зіткнулися з такими грандіозними масштабами ведення бойових дій (лінія
фронту становить понад 2000 км; стратегічна авіація агресора завдає ракетних
ударів навіть по західних регіонах України з району Каспійського моря на відстань
до 2500 км); ворог скоює воєнні злочини проти мирного населення, зокрема й
проти журналістів.
Сьогодні багато видань, експертів у традиційних ЗМІ та нових
медіа на різних континентах, зокрема на відеохостингу YouTube, приділяють
значну увагу темі війни в Україні. Особливо прихильно й зважено аналізують
ситуацію на українських фронтах та в геополітиці у США, Канаді, Великобританії,
європейських країнах. Станом на середину лютого 2023 р. оцінку й переосмислення роботи журналістів в
умовах війни за незалежність України докладно описано в нашій розвідці в
журналі «Український інформаційний простір» (М. Житарюк, 2023: http://ukrinfospace.knukim.edu.ua/article/view/279558/274153). Цікавим і корисним є досвід
бухарестського наукового журналу «Геополітика» (GeoPolitica), який після
анексії росією українського Криму в 2014 р й початку бойових дій на Донбасі,
крім геополітичних проблем, системно й зважено аналізує ситуацію в Україні,
Європі, на московії. Щономера у квартальнику подається не одна наукова розвідка
українських учених. Так, скажімо, в останньому числі (Вип. 96-97 (4/2022)
надруковано статті Н. Нечаєвої-Юрійчук (Nechaieva-Yuriichuk, 2022), Є. Магди
(Mahda, 2022), М. Житарюка та В. Житарюк (M. Zhytaryuk & V. Zhytaryuk,
2022), О. Руснака (Rusnak, 2022), в кожній із яких розкрито важливі аспекти й питання
війни за незалежність України. Концептуальними в цьому сенсі є колективні
публікації А. Антонова, В. Бзота та Є. Жиліна (Антонов та ін., 2014a), А.
Антонова, Є. Жиліна та І. Кужеля (Антонов та ін., 2014b). Водночас питання
безпеки журналістів краще, ніж у наукових текстах, відображене на сайтах
Інституту масової інформації (https://imi.org.ua/ ), Національної спілки журналістів
України (https://nsju.org/ ), ОБСЄ (http://osce.org.ua/ ), Репортерів без кордонів (https://rsf.org/en ).
Численні аналітичні, соціологічні матеріали, інтервʼю,
репортажі, рекомендації, презентації відображають переважно поточну ситуацію, а
повну систематизацію, з уроками історії й правильними висновками, буде
проведено після поразки московії й перемоги України.
Увесь світ став свідком початку державного тероризму росії
супроти України, коли в ніч на 24 лютого 2022 р. росія розпочала повноцінне
вторгнення в Україну. Ракетних ударів було завдано по частині аеродромів та по
силах протиповітряної оборони в прикордонні. Значні сили було кинуто на
захоплення української столиці – Києва, а також Чернігова, Харкова, Сум,
Житомира. На Півдні російські агресори розбили українські війська й рушили
Херсонщиною, на Сході – захопили Бердянськ, Мелітополь, три місяці намагалися взяти
під свій контроль Маріуполь, який героїчно оборонявся. Після провалу операції
із «взяття Києва» ворог відійшов і зосередив основні зусилля на перегрупуванні
для посилення своїх військ у штурмі Донбасу. Станом на середину червня 2022 р.,
як заявляли українські офіційні представники, співвідношення російських сил в
артилерії, танках, броньованих машинах до українських становило 10 до 1. Хоч прийнято
вважати, що захищатися легше, ніж наступати, але в умовах тотальної переваги
ворога це вже героїзм. Україні впродовж першого року повномасштабної війни дуже
бракувало сил і засобів, обіцяних партнерами для досягнення паритету. Не всі
питання міжнародної воєнної допомоги знято й наприкінці 2023 р., а це впливає
на здатність Збройних сил України ефективно протистояти загарбникам, не кажучи
вже про рішучий контрнаступ (як у вересні 2022 р. на Харківщині та в листопаді
– на Правобережжі Херсонщини). Кожен день зволікання з поставками зброї – це
сотні, тисячі життів військових та цивільних, це спалені міста й села, знищена
критична інфраструктура. У своїй ненависті до українців ворог вдається до
найбрутальніших дій: крім ракет морського базування («Калібр»), гіперзвукових
ракет («Кинджал» та «Іскандер»), артилеристських обстрілів із реактивних систем
залпового вогню, мінометів, авіаційних бомбардувань (зокрема й надпотужними з
боєзарядом по 3 й 5 тонн), використовує заборонені правилами війни типи мін,
фосфорні та касетні боєзаряди, нищить лікарні, школи, садочки, університети,
музеї, церкви та монастирі, краде українське зерно й металопрокат, українських
дітей (!) із тимчасово окупованих ним територій.
Захоплюючи Україну, московія готує собі плацдарм для
подальшої агресії: спершу проти країн Балтики, а далі – й інших європейських
держав, адже путіну, по-перше, потрібен не Донбас, а вся Україна, по-друге,
йому замало України, він прагне відродити імперію, по-третє, це війна дикого
сходу проти європейської цивілізації. Тому нас, українців, дуже дивувала й
насторожувала політика умиротворення агресора, намагання його зрозуміти,
зберегти йому обличчя. Історія все це вже проходила з А. Гітлером. Сучасні європейські
лідери (керівники Франції, Німеччини, Італії, які навесні минулого року – до
відвідин Бучі, Гостомеля, Ірпеня, Бородянки – пропонували Києву переговори з рф
на умовах рф без України, фактично через «заморожування» війни!) були
стурбовані не так геноцидом українців, не так безпекою ЄС, як можливою втратою
іміджевого домінування в разі програшу росії. Неоднозначною видавалася й
поведінка Туреччини, яка все частіше намагалася грати роль миротворця, проте
свої дії узгоджувала з кремлем, фактично теж примушуючи Київ до невигідних
переговорів, зокрема щодо «розблокування» заблокованих росією портів. На жаль,
далеко не всі в Європі одразу усвідомили (Угорщина й досі в полоні кремлівських
наративів), що воєнна потуга рф, постійне тероризування вільного світу
можливістю застосування ядерної зброї – це політика новітньої орди, що прагне
всіх поневолити. Український фронт – це не тільки боротьба за свою землю
сьогодні, це битва за мир у Європі завтра. Крім НАТО, дієвим механізмом
протистояння цим імперським амбіціям світового панування москви може бути нове
безпекове утворення на основі Балто-Чорноморського Союзу (Україна, Польща,
Румунія, Чехія, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія та Велика
Британія).
Бачення й розуміння теперішньої ситуації українськими
громадянами, журналістами, вченими може відрізнятися від розуміння та сприйняття
чи несприйняття такої інформації у світі – як лідерами держав, політичними
силами, так і звичайними людьми. І тут неоціненна роль журналістів,
фотокореспондентів, операторів, блогерів-очевидців – усіх тих героїчних
медійників, які прагнуть донести правду світові. Такими не можна вважати
маніпуляторів та пропагандистів з московії, де 2014 р. офіційно створено
інформаційні війська, куди входять провідні мовники на росії і за «поребриком».
Крім того, частина іноземних ЗМІ акредитована не в Міністерстві оборони
України, а в російських органах, в міністерствах невизнаних світовою спільнотою
псевдореспублік, т. зв. ЛНР та ДНР. На жаль, досі в деяких європейських країнах
поряд з якісною інформацією поширюється медіапродукція рашистських
інформаційних військ, інколи навіть переважаючи в абсолютних показниках. Тому й
не дивно, що, скажімо, в Болгарії, Угорщині та Словаччині у 2022 р. приблизно
половина людей вважала винуватцем війни Україну та українців. Уперто війну
називає конфліктом, «спецоперацією» і Китай. Союзником кремля, крім режимів, алєксандра
лукашенка та кім чен ина, став іран.
Попри певне зниження масового інтересу на Заході до теми війни
в Україні, кількість акредитованих у нас журналістів досі зростає. Причини
різні. Одна з них, визначальна, - це бажання фахово виконувати професійний
журналістський обовʼязок та усвідомлення того, що дистанційно чи онлайн
неможливо отримати інформацію з високих українських офісів у порівняно мирній
частині України. В умовах збільшення протяжності фронту із сотень (на Донбасі)
до тисяч кілометрів (білорусь, росія, схід і південь України) офіційні
повідомлення занадто загальні, без ексклюзиву; інформація в мережі теж не
завжди правдива, тому журналістам, щоб самостійно фіксувати перемоги й поразки,
любов і ненависть, сльози, страждання й, можливо, радість, тобто неупереджено
відображати життя та ставати літописцем історії, доводиться безпосередньо
ставати очевидцями й учасниками воєнних подій. Так, вже за два тижні від
початку агресії війну з росією висвітлювали майже 2000 іноземних журналістів
(Майже 2000 іноземних журналістів, 2022). Для порівняння: за період упровадження
воєнного стану в зоні ООС (Операція Обʼєднаних Сил), який діяв протягом місяця
– з 26 листопада по 26 грудня 2018 р., акредитацію отримали понад 170
журналістів, з яких 40 – представники іноземних ЗМІ (Шестакова, 2018). Через
три місяці війни (24 травня 2022 р.) ця кількість зросла у понад чотири рази –
до 8727 журналістів і представників мас-медіа (Міноборони України акредитувало,
2022). Світ побачив героїзм Збройних сил України, повірив у можливість
української перемоги, інтерес до нашої країни тільки посилився. Наприкінці
вересня 2022 р. вже було акредитовано понад 11 тис. журналістів (http://surl.li/fbhby). У звʼязку з масовим приїздом
іноземних кореспондентів, Кабінет міністрів України спростив умови Перебування
іноземних журналістів (Уряд спростив Умови, 2022). Так, вже акредитовані на час
воєнного стану представники ЗМІ мають право на роботу за фахом без продовження
терміну дії тимчасового дозволу на перебування в Україні навіть після
закінчення строку дії документа під час воєнного стану й протягом 30 днів після
його скасування або припинення. Головне, щоб журналісти, зокрема й іноземні, не
порушували взятих на себе зобовʼязань під час акредитації. У переліку можливих
порушень – завчасне оприлюднення місць ракетних обстрілів, повідомлення про
місця дислокацій українських військових та військових баз. У квітні, після
трансляції атак ворога по Одещині, «через поширення фото й відео ракетних
ударів по обʼєктах критичної інфраструктури», за рішенням Служби безпеки
України, позбавили акредитації, вислали з території України з забороною на
вʼїзд протягом трьох років Роберта Дулмерса, представника ЗМІ Нідерландів (Нідерландського
журналіста, 2022).
Питання обмежень оприлюднення інформації до офіційного
розʼяснення – це питання безпеки цивільних та військових, а не скасування свободи
слова, яке, за визначенням фахівців, є усвідомленою відповідальністю, тому не
може бути виправдане бажанням здобути швидку популярність ціною жертв. Феномен
CNN (відео війни у прямому ефірі), започаткований у ході висвітлення операції
«Буря в пустелі», тут не прийнятний, бо Україна – не пустеля, а густо заселений
центр Європи, а журналісти не повинні ставати корегувальниками вогню. Завдяки
сміливості та професійності представників журналістського цеху світ бачить
воєнні злочини росіян: вбивства цивільних, ґвалтування неповнолітніх і літніх
людей, крадіжки особистих речей, зерна та сталі, світ бачить і мужність та
героїзм українських сил оборони, жертовність звичайних громадян. Мас-медіа
стали очима, вухами, а іноді й голосом багатьох політиків і національних
лідерів, які досить активно допомагають Україні протистояти ворогові. Можемо
припустити, що без мас-медійного розголосу, зокрема й поширення відеозвернень Президента
України В. Зеленського, світ інакше сприймав би ці трагічні та драматичні
події. Звісно, росії не потрібна правда світу про її загарбницьку війну; росії
потрібна своя правда, власна інтерпретація, коли чорне – це біле, а біле –
чорне. Маємо на увазі, наприклад, кадри, що облетіли світ, з Бучі, Ірпеня,
Бородянки, Гостомеля, бомбардування російською авіацією драмтеатру в Маріуполі
й багато іншого. Власні злочини рашисти перекладають на українських військових,
але московитам не вірять. Завдяки роботі журналістів світ побачив, хто
завойовник, а хто захисник; світ бачить, хто і як намагається перекроїти
геополітичну карту, а хто її рятує ціною власного життя.
Робота журналістів на війні в Україні дуже небезпечна.
Російські військові не визнають міжнародного гуманітарного права, нехтують
Женевськими конвенціями: позначення «Преса», «ТБ» тощо, навпаки, слугують мішенями.
Тому й не дивно, що станом на кінець листопада 2023 р. в Україні загинуло 70
журналістів, 10 з яких – безпосередньо під час виконання професійних обовʼязків
(Медійні злочини Росії, 2022; https://imi.org.ua/monitorings/medijni-zlochyny-rosiyi-u-vijni-proty-ukrayiny-onovlyuyetsya-i44098 ). Ці дані не остаточні, адже чимало
колег є серед зниклих безвісти, а нові й нові обстріли журналістів з боку
військ рф повторюються ледь не щодня.
За постійно оновлюваними даними сайту Інституту масової
інформації, лише за три перші місяці війни росія вчинила 280 воєнних злочинів
проти України. Зокрема, 113 медіа припинили роботу через вторгнення росії, 9
захоплених та викрадених журналістів, 15 зниклих журналістів, 29 убитих
журналістів (з них 7 – безпосередньо під час виконання редакційних завдань), 9
поранених журналістів, 50 погроз, 13 обстрілів журналістів, 11 обстрілів
телевізійних веж, 5 захоплень та нападів на редакції, 32 кіберзлочини, 6
блокувань інтернет-доступу до медіа, 10 вимкнень українського мовлення (280
злочинів проти журналістів, 2022). На жаль, поки що у нас немає даних щодо
репрезентації редакцій зарубіжних мас-медіа у війні росії проти України. Припускаємо,
що частина світових ЗМІ й досі використовує кремлівську версію подій щодо так
званих нацистів, з якими борються рашисти, особливо це виражено у проросійських
країнах. Прийде час, і цю частину інформаційно-психологічних операцій та
масової пропаганди й маніпуляцій рф буде піддано професійному й докладному
аналізу, а винуватців притягнуто до відповідальності.
Війна за незалежність України обʼєднала сотні тисяч людей
різних національностей, професій. Журналісти, журналістикознавці – не виняток.
З особистих контактів, інформації з відкритих джерел нам відомо про викладачів
факультетів, інститутів та відділень журналістики, які записалися добровольцям
до лав ЗСУ, щоб зі зброєю в руках боронити рідну землю. Це Олександр Чекмишев, Олег
Богуславський, Артем Захарченко, Василь Пастушина, Тарас Подедворний… Не можемо
не згадати принаймні й поета Артура Дроня, який пішов на війну студентом, випускників
факультету журналістики у Львівському університеті – Сергія Лефтера, Валерія
Шмакова, редактора газети «Ратуша» Миколу Савельєва, кореспондента «Дзеркала
тижня» Романа Якеля, Владислава
Данка… На
фронті випускник кафедри журналістики ВДПУ ім. М. Коцюбинського Дмитро Тетюха,
студент Олександр Ляшко (поєднує навчання і роботу фотокора на передовій). А
Дмитро Яременко – студент другого курсу, загинув 13 листопада 2023 р. на
Луганщині (http://surl.li/obzce ). Насправді відважних хлопців і чоловіків багато. Пригадую,
як у перші дні й тижні війни, коли був мобілізованим до районного центру
комплектування та соціальної підтримки (по-старому – військкомату) і займався
набором новобранців, лише в одному районі Львова і лише за цей короткий період зустрів
близько десятка випускників журфаку (деяких не одразу впізнав), які
записувалися на фронт добровольцями, переважно солдатами. Така ж картина була
по всій країні. Ми не маємо даних про те, скільки дипломованих журналістів захищають
нас від московської орди. Колись отримаємо більш-менш точну відповідь, але це,
очевидно, тисячі. Тисячі журналістів у складі ЗСУ! Вони не виконують на цій
війні професійну журналістську роботу, але виконують громадянський обовʼязок із
захисту української Вітчизни. Очевидно, що про них мусить бути окрема розмова,
як і вдячність, повага, шана.
Загиблі герої
У контексті подій після 24 лютого 2022 р. важливо памʼятати й про
журналістів, які виходили на Євромайдан і/або захищали рідну землю в АТО та
ООС. Частина з них віддала за Україну найдорожче – своє життя. Серед них
випускники львівського журфаку: Василь Кіндрацький (загинув 28 травня
2015 р., Водяне) (Кіндрацький Василь Михайлович, б. д.), Герой України (посмертно)
Тарас Матвіїв (поблизу с. Троїцького) (Матвіїв Тарас Тарасович
(«Сармат»), б. д.), Євген Гулевич, перекладач, культуролог, загинув під
Бахмутом 31 грудня 2022 р., Андрій Кришталь, громадський діяч, головний редактор газети «Самооборона».
Помер у лікарні під час лікування від важкого поранення під Лиманом (автомобіль
підірвався на міні) (https://nvk-stusa.lviv.ua/andrij-kryshtal-vichna-pam-yat-geroyu/
).
Багатьох журналістів, які загинули в Україні, у статтях про
полеглих журналістів у «Вікіпедії» не згадано. Очевидно тому, що вони полягли
не з мікрофоном в руках, а з кулеметом чи гранатометом, тобто не під час
виконання журналістської роботи, а як військові. Мабуть, автори виходили саме з
професійного принципу, однак у такий спосіб виникає чергова «біла пляма» в
історії. Натомість у публікації у «Вікіпедії» («Список журналістів, які
загинули в Україні», 2016) серед загиблих журналістів згадано українців, італійця,
росіян та сепаратистів. Останніх ми не називаємо.
Українські журналісти – жертви
Майдану та періоду АТО / ООС
Сергій Старокожко – колишній співробітник газети «Свободный репортер»
(Луганськ), застрелений 20 листопада 2013 року; Вʼячеслав Веремій –
репортер газети «Вести» (Київ), побитий і застрелений 19 лютого 2014 року
«тітушками» на чолі з Крисіним; Ігор Костенко – журналіст газети
«Sportanalytic» (Київ), редактор Вікіпедії, 20 лютого 2014 року застрелений
снайпером під час Євромайдану; Василь Сергієнко – редактор газети
«Надросся» (Корсунь-Шевченківський, Черкащина), викрадений та убитий невідомими
4 квітня 2014 року; Дмитро Іванов – журналіст, музичний критик, загинув
2 травня 2014 року під час пожежі в одеському Будинку профспілок; Володимир
Марцишевський – журналіст інформаційного онлайн-бюлетеня «Каменярі інфо»,
захисник Гостиного двору, 11 червня 2014 року у Києві викрадений із прес-центру
Майдану, жорстоко побитий, помер у лікарні 15 червня; Олег Задоянчук –
репортер «Мегаполис-Экспресс», редактор новин «Нового каналу», «5 каналу», ТСН,
мобілізований 29 серпня 2014 року, загинув 4 вересня 2014 року, коли російська артилерія
системами «Смерч» знищила український підрозділ у с. Дмитрівка Новоайдарського
району; Олександр Кучинський – головний редактор газети
«Криминал-Экспресс», автор книг «Хроніка донецького бандитизму» й «Антологія
замовного вбивства», убитий 29 листопада 2014 року разом із дружиною в дачному
селищі Богородичне під Словʼянськом; Дмитро Лабуткін – військовий
кореспондент, заступник редактора ТРК «Бриз» (Міністерство оборони України),
капітан-лейтенант (посмертно – капітан 3-го рангу); загинув 16 лютого 2015 року
під час боїв за Дебальцеве, виконуючи обовʼязки пресофіцера сектора «С»
антитерористичної операції; Сергій Ніколаєв – фотокореспондент газети
«Сегодня» (Київ), загинув разом із супровідником Миколою «Танчиком» Флерко́м
(підрозділ ДУК) під час мінометного обстрілу селища Піски 28 лютого 2015 року.
Журналісти-жертви війни після
повномасштабного вторгнення
Віддаючи шану нашим колегам, належить поіменно згадати всіх
жертв війни й після початку повномасштабного ординського вторгнення.
Запропонований перелік імен на основі даних Інституту масової інформації,
Вікіпедії, інформації з відкритих джерел (Список загиблих журналістів, 2023, https://imi.org.ua/infographics/spysok-zagyblyh-zhurnalistiv-i45958; «Список журналістів, які загинули
під час», 2022) поки що далеко не повний. Це не просто список полеглих, це
своєрідна проєкція національного мартиролога, в якому золотими літерами мають
бути вписані й журналісти. Крім українців, жертвами стали й іноземці.
Закордонні журналісти-жертви
повномасштабного вторгнення
Так, 13 березня стало відомо, що на блокпосту поблизу міста
Ірпінь російські окупанти вбили американського журналіста й режисера Брента
Руно (раніше він співпрацював з New York Times, репортер Time).
Наступного дня поліція повідомила й про загибель громадянина Ірландії Пʼєра
Закжевськи (оператора телеканалу FoxNews, який висвітлював воєнні
події в багатьох «гарячих точках», зокрема, в Іраку, Афганістані, Сирії). Його
автомобіль був обстріляний з артилерії в селі Горенка, що на Київщині. 23
березня від ракетного обстрілу Подільського району Києва загинула Оксана
Бауліна (журналістка російського The Insider, Фонду боротьби з
корупцією Олексія Навального). На початку квітня не стало й литовця Мантаса
Кведаравічюса (режисера й документаліста). Унаслідок рашистського обстрілу
30 травня 2022 р. на Луганщині загинув Фредерік Леклерк-Імхофф,
журналіст французького каналу BFMTV. 9 травня 2023 р. від ракетного удару поблизу Часового
Яру загинув Арман Солдін, відеожурналіст команди Agence France-Presse
(AFP).
Українські журналісти, які загинули
під час виконання професійних обов’язків:
Євген Сакун, оператор телеканалу LIVE, убитий 1 березня під час
російського ракетного обстрілу телевежі в Києві; Олександра Кувшинова,
українська фіксерка, журналістка (убита 14 березня разом з Пʼєром Закжевскі); Максим
Левін, фоторепортер, воєнний кореспондент (до цього співпрацював з
міжнародними агенціями та українськими виданнями), зник 13 березня, а 1 квітня
знайдено вбитим; Богдан Бітік, продюсер італійської газети La
Repubblica, загинув 26 квітня 2023 р. у Херсоні внаслідок російської атаки.
Як учасники бойових дій або внаслідок
ракетних та артилерійських обстрілів, не під час виконання журналістських
обовʼязків, загинули у 2022 р.:
Ділєрбек Шакіров, цивільний журналіст інформаційного тижневика «Навколо
тебе», розстріляний з автоматичної зброї 26 лютого в передмісті Херсона; Сергій
Пущенко, графік і живописець, культуролог, заслужений діяч мистецтв
України, член Національної спілки журналістів України, лауреат журналістських
премій, волонтер і ветеран АТО, загинув 2 березня у Василькові разом із
побратимами з територіальної оборони; Віктор Дудар, військовий журналіст
зі Львова (газета «Експрес»), загинув 6 березня під час боїв з російськими
загарбниками під Миколаєвом; Павло Лі, актор, ведучий телеканалу «Дом»,
загинув 6 березня під Ірпенем у складі територіальної оборони під час евакуації
людей; Віктор Дєдов, оператор телеканалу «Сігма», загинув 11 березня в
Маріуполі внаслідок обстрілу будинку; Олександр Литкін, журналіст «КNК
Медіа», загинув 13 березня в с. Романівка під час обстрілу військовослужбовцями
збройних сил рф; Олег Якунін, редактор запорізького сайту misto.zp.ua,
захищаючи Україну від російських окупантів, загинув 18 березня; Лілія Гумянова,
викладачка журналістики та завідувачка художнього відділу Лівобережного
районного будинку дитячої та юнацької творчості Маріуполя, загинула 19 березня
внаслідок російських обстрілів рідного міста; Юрій Олійник, оператор 24
каналу, загинув 23 березня в боях біля Попасної Луганської області; Сергій
Заїковський, публіцист, історик, перекладач, загинув у бою з російськими
окупантами під Києвом 24 березня; Денис Котенко, співробітник пресслужби
Міністерства ветеранів, також загинув 24 березня в бою з рашистами під Києвом; Євген
Баль, журналіст, письменник, волонтер, помер 2 квітня після катувань і
тортур у Маріуполі; Роман Нежиборець, відеоінженер чернігівського каналу
«Дитинець», убитий російськими військовими в селі Ягідне у квітні біля
Чернігова; Зореслав Замойський, журналіст інтернет-ресурсів
«Інформаційний портал» та «Громада Приірпіння» – тіло з ознаками насильницької
смерті знайдено 13 квітня в Бучі; Віра Гирич, журналістка «Радіо
Свобода», загинула внаслідок російського обстрілу Києва 28 квітня; Олександр
Махов, журналіст каналів «Україна», «Україна24», «Дом», ветеран війни на
Донбасі, який одразу після повномасштабної російської агресії 2022 р. знову
пішов на фронт, загинув 4 травня через обстріли; Наталя Харакоз,
журналістка, письменниця, член Національної спілки журналістів України та
Національної спілки письменників України, керівник літературного клубу
«Азовʼя», загинула в заблокованому росіянами Маріуполі; Євген Старинець,
ексменеджер філії «Суспільне Черкаси», військовослужбовець, загинув 30 квітня в
боях за Попасну (Луганщина); Максим Мединський, комунікаційник,
військовослужбовець, трагічно загинув у травні під час оборони країни; Оксана
Гайдар (псевдонім Руда Пані), загинула під час обстрілу російською
артилерією села Шевченкове Броварського району на Київщині між 11 і 12 березня;
Костянтин Кіц, оператор луцького каналу «Аверс», загинув на фронті у
травні; Віталій Дерех, тернопільський журналіст, митець, молодший
сержант Збройних сил України, загинув 28 травня у бою поблизу м. Попасна
Луганської області; Роман Жук, фотограф, відеограф із Закарпаття, один
із засновників волонтерського проєкту «Chysto.de» (Чисто де), загинув у травні;
Олексій Чубашев, воєнний кореспондент, автор програми «Рекрут UA»,
керівник Армії FM та Військового телебачення України, загинув на фронті 10
червня; Володимир Даценко, журналіст ГО «Дорожній контроль Вінниця»,
волонтер, загинув 14 липня внаслідок ракетного обстрілу Вінниці; Карім
Гуламов, ведучий музичного телеканалу М2 та військовослужбовець Збройних
сил України, загинув у липні, захищаючи Україну; Микола Рачок, журналіст
видання про авто InfoCar, загинув у бою, захищаючи Україну; Олександр
Савоченко, журналіст (працював на СТБ, потім в інформаційному агентстві AFP,
на Суспільному), загинув у боях під Бахмутом (Донецька обл.) у липні, захищаючи
Україну; Олексій Юрченко, оператор телеканалу «Прямий», служив у
Збройних Силах України, загинув у боях за Балаклію (Харківська обл.), захищаючи
Україну; Дмитро Шиповський, оператор телекомпанії “Приват TV: Харків” та
каналу “Аль Джазіра”, загинув 21 вересня 2022 р., потрапивши під мінометний
обстріл у районі села Дружба Донецької області; Юрій Лелявський,
професійний журналіст, до війни працював у різних виданнях та
загальнонаціональних телеканалах, начальник служби зв’язків з громадськістю
80-ї окремої десантно-штурмової бригади, загинув у бою (Шутка, 2022); Сергій
Силкін, звукорежисер на ОДТРК «Карпати» та «Суспільному», загинув 17 жовтня
у бою з російськими окупантами неподалік Бахмута Донецької області; Василь
Яворський, режисер на “Перший Західний” та “Еспресо”, співавтор проєкту
“Історія Героя”, загинув у бою 21 жовтня; Андрій Загоруйко, автор та
ведучий історичного проєкту “Київські історії” телеканалу “Київ”, загинув 3
листопада у районі селища Спірне Бахмутського району, захищаючи Україну; Антон
Коломієць, ведучий і режисер на телеканалах “Скіфія”, на “Суспільному”,
загинув у бою; Владислав Дзіковський, системний адміністратор в ГО “Детектор
медіа”, загинув під час бою між Кремінною та Серебрянкою Луганської області в
грудні; Євген Гулевич, перекладач, культуролог, загинув під Бахмутом 31
грудня.
У 2023 р:
Ігор Терьохін, ТРК РИАК та команда «Глас Медіагрупа» в Одесі, загинув на
фронті 28 січня 2023 р.; Павло Тимошенко, телеоператор черкаської філії
телеканалу “Інтер”, загинув під Вугледаром (Донецька область); Олексій Борис,
журналіст “Юридичної газети”, загинув на фронті 9 лютого 2023 р.; Сергій
Клименко, інженер радіомовлення та звукозапису у технічній службі радіо
телерадіокомпанії Херсонщини “Скіфія” (нині – Суспільне Херсон), загинув у Мар’їнці
5 лютого 2023 р. в бою з окупантами; Олександр Бондаренко, до війни
працював ведучим та журналістом на «Першому національному», BBC, «ТРК
Україна», а також комунікаційником у компаніях PlusOne та RMA, загинув на
фронті у квітні 2023 р. під Кремінною на Луганщині; Олексій Ольховик, телеоператор
на «Суспільне», загинув під Бахмутом 13 березня 2023 унаслідок російського
обстрілу з ручного протитанкового гранатомету; Олександр Цахнів, журналіст
«Вчасно», проводив антикорупційні розслідування про міста Донеччини, загинув у
бою на Бахмутському напрямку у 2023 р., боронячи позиції під час обстрілу
ворога; Андрій Бойко, оператор івано-франківської телерадіокомпанії
“Вежа”, загинув 6 квітня 2023 р. внаслідок ворожого обстрілу поблизу Гуляйполя
(Запорізька область); Дмитро Сірик, понад 15 років працював на радіо,
був діджеєм, музичним редактором, радіоведучим, зокрема, і на радіо «Пульс» та «Суспільне»,
загинув на фронті 20 квітня 2023 р.; Володимир Мукан, журналіст і
редактор «Газети по-українськи», журналу «Країна» і сайту Gazeta.ua, загинув
під Бахмутом під час виконання бойового завдання; Денис Кривий, співпрацював
з National Geographic Ukraine та первомайським виданням ГардCity, загинув
під Бахмутом навесні 2023 р., намагаючись урятувати поранених побратимів; Іван
Кузьмінський, режисер на дитячому телеканалі “Малятко TV”, загинув на
Луганщині 17 травня 2023 р. поблизу населеного пункту Діброва; Євгеній
Осієвський, автор науково-популярного журналу “Куншт” та журналу соціальної
критики “Спільне”, загинув у боях під Бахмутом 22 травня 2023 р.; Віктор
Петров, журналіст, перший редактор Сихів Медіа, загинув 29 травня 2023 р., у
лавах 54-ї окремої механізованої бригади імені Гетьмана Івана Мазепи на
східному напрямку; Роман Чорномаз, журналіст та фоторепортер редакції
газети «Наша віра», загинув 13 червня 2023 р. в бою на Бахмутському напрямку; Іван
Шульга, звукорежисер у Starlight Media, а також звукорежисер прямих
етерів на телеканалі «Прямий», загинув у червні 2023 р.; Костянтин
Гнітецький, відеограф на Рівненській обласній державній телерадіокомпанії
(РОДТРК), яка у 2016 році стала філією Суспільного, загинув 16 липня 2023 р.
під час обстрілу позицій російськими військами біля населеного пункту Діброва; Дмитро
Рибаков, редактор і медіаконсультант у виданнях Chas.News, Forbes
Україна, LB, «Українська правда», писав для «Історичної правди», загинув
у липні 2023 р.; Максим Шварцман, фотокореспондент та відеооператор
чернівецького інформаційного агентства АСС, загинув на Донеччині 15
липня 2023 р.; Володимир Миронюк, фотограф та позаштатний працівник
видання “Петропавлівка.City” та газети “Степова зоря”, загинув фронті під
Курдюмівкою (Донецька область) у вересні 2023 р.; Тарас Давидюк, головний
редактор та засновник рівненського видання “Горинь.інфо”, загинув 3 листопада
на околицях Роботиного Запорізької області; Андрій Кришталь, випускник
факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана
Франка головний редактор видання “Самооборона” (Львів), помер 27 вересня у
лікарні, де проходив реабілітацію після поранення на фронті; Олександр Попов,
телеоператор у Миколаївській обласній державній телерадіокомпанії, а згодом –
на “Суспільне Миколаїв”, загинув на фронті 22 листопада 2023 р. поблизу
Куп’янська (Харківщина).
Цей довгий і неповний мартиролог українського журналістського
цвіту ранить серце, не дозволяє залишатись байдужим до тероризму й варварства
рашистів. Не дивно, що Національна спілка журналістів України сьогодні в
тісному звʼязку з міжнародними партнерами, зокрема, Європейською конфедерацією
журналістів, низкою національних журналістських асоціацій, правозахисників,
вимагає створення Міжнародного трибуналу для засудження воєнних злочинів росії
проти журналістів.
Війна перейшла у фазу затяжної, президент рф в. путін заявляє
про відновлення російської імперії та адміністративну реформу України після її
«звільнення». Цього не можна допустити, щоб не було нових жертв, воєнних і
цивільних, зокрема й серед журналістів та працівників редакцій та
медіахолдингів.
Сподіваємось, цивілізований світ все ж таки спроможеться на
адекватну відповідь московитському фюреру й допоможе Україні зруйнувати
фундамент нової імперії під куполом панславізму. І тоді життя полеглих
журналістів не будуть втрачені намарно.
Замість висновків
1. Ми повинні започаткувати наукове осмислення героїзму й
жертовності представників журналістського корпусу під час війни за незалежність
України проти московщини, яка поставила собі за мету відродити імперію, знищити
спершу українську державу й українців, а згодом і країни Європейського Союзу та
ідеали західної демократії.
2. Зроблено
перші кроки до створення журналістського мартиролога в Україні. Українці,
особливо журналісти, мають пам’ятати імена полеглих героїв-журналістів, які
віддали своє життя за свободу Батьківщини, та героїзувати їхні подвиги.
Післяслово
Міжнародне співтовариство
допомогло Україні вистояти. Особливо цінною була підтримка сусідів – країн
Балтії, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії. Йдеться і про гуманітарну складову,
прийом біженців з України, і про воєнну компоненту.
Вибори у Словаччині і
Польщі негативно вплинули на подальші стосунки з Україною: зернова криза,
блокування кордонів. За рік до президентських виборів серйозні політичні
проблеми й у США, що можуть призвести до глобальної поразки «осі зла» і
подальшої геополітичної катастрофи. Журналісти завжди співвідповідальні, бо теж
конструюють реальність. Сьогодні ж навіть у провідних світових медіа порушена
інформаційна гігієна. На жаль, скрізь є різні люди і різні політики, у т. ч. й
такі, які бояться поразки росії або такі, які люблять великі гроші.
Натомість ми маємо
пам’ятати Добро. Хотілося б, щоб, скажімо, поляки зважали бодай на свою,
польську, музичну культуру, яка сьогодні більш адекватна і відповідальна, ніж
їхні перевізники та деякі державні діячі. Рекомендую кліп на пісню “Wybacz,
Ukraino” (у виконанні Przemysław Bogusz/Paweł Kolenda): https://www.youtube.com/watch?v=yAJDf0z6A10&ab_channel=Przemys%C5%82awBogusz
Бібліографія
280 злочинів
проти журналістів та медіа скоїла росія в Україні за три місяці війни. (2022).
Інститут масової інформації. https://imi.org.ua/monitorings/280-zlochyniv-proty-zhurnalistiv-ta-media-skoyila-rosiya-v-ukrayini-za-try-misyatsi-vijny-i45739
detector.media.
(2022, 10 березня). Майже 2000 іноземних журналістів висвітлюють в Україні
війну з Росією – Подоляк. https://detector.media/community/article/197359/2022-03-10-mayzhe-2000-inozemnykh-zhurnalistiv-vysvitlyuyut-v-ukraini-viynu-z-rosiieyu-podolyak/
detector.media.
(2022, 24 травня). Міноборони України акредитувало більше 8700 журналістів для
роботи в районах бойових дій. https://detector.media/infospace/article/199510/2022-05-24-minoborony-ukrainy-akredytuvalo-bilshe-8700-zhurnalistiv-dlya-roboty-v-rayonakh-boyovykh-
diy/
detector.media.
(2022, 3 квітня). Нідерландського журналіста, який поширив фото ракетних ударів
по Одещині, позбавили акредитації та видворили з України. http://surl.li/fbhdi
Homepage.
(2023). Bienvenue sur le site de Reporters sans frontières | RSF. https://rsf.org/en
Mahda, Y.
(2022). «prigozhyn’s ring» or «wagner’s» flight in information space.
GeoPolitica. Anul XX. (96-97 (4/2022)), 278-279. https://www.geopolitic.ro/2023/02/prigozhyns-ring-wagners-flight-information-space/
Nechaieva-Yuriichuk,
N. (2022). New geopolitical initiatives in Black Sea region: verification by
russian-ukrainian war. GeoPolitica. Anul XX, nr. 96-97 (4/2022). 71-78. https://www.geopolitic.ro/2023/02/new-geopolitical-initiatives-black-sea-region-verification-russian-ukrainian-war/
Rusnak, O.
(2022). Soviet political technologies are still alive. GeoPolitica, Anul XX.
(96-97 (4/2022)), 292–299. https://www.geopolitic.ro/2023/02/soviet-political-technologies-still-alive/
Zhytaryuk,
M., & Zhytaryuk, V. (2022). Kremlin leadersʼ narratives about Ukraine and
the West as means of historical manipulation with the aim to transform global
geopolitical processes. GeoPolitica, Anul XX (96-97 (4/2022)), 280–291. https://www.geopolitic.ro/2023/02/kremlin-leaders-
narratives1-ukraine-west-means-historical-manipulation-aim-transform-global-geopolitical-processes/
Антонов, А.,
Бзот, В., & Жилін, Є. (2014, листопад). Україно-російський воєнний
конфлікт: сутність, передумови та зміст агресії. Частина 1. Сутність нового
формату воєнного конфлікту, його воєнно-теоретичні засади, характерні риси і
ознаки. Міжнародне волонтерське співтовариство InformNapalm. https://informnapalm.org/wp-content/uploads/2014/11/Voyenni-konflikty-novogo-typu-4GW.-
CHastyna-I.pdf
Антонов, А.,
Жилін, Є., & Кужель, І. (2014, листопад). Україно-російський воєнний
конфлікт: сутність, передумови та зміст агресії. Частина 2. Воєнно-практичний
зміст, тенденції та світовий досвід трансформаційних перетворень сфери
національної безпеки і оборони. InformNapalm. https://informnapalm.org/wp-content/uploads/2014/11/CHASTYNA-2.-VOYENNO-PRAKTYCHNYJ-ZMIST.pdf
Буроменьский,
М., Штурхецький, С., Білз, Е., Бетц, М., Шюпп, К., & Казанжи, З. (2016).
Журналістика в умовах конфлікту: передовий досвід та рекомендації. Посібник
рекомендацій для працівників ЗМІ. Київ, 2016. 118 с. (Д. Даниленко, Г.
Іванченко, О. Івкіна, О. Рихло & О. Простак, Пер.). Компанія ВАІТЕ. https://www.osce.org/files/f/documents/9/3/254531.pdf; Головна http://osce.org.ua. (2023); Головна (2023). НСЖУ. https://nsju.org/
Додатковий
протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту
жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року (б.
д.). https://xn--80aagahqwyibe8an.com/pravovi-akti-mijnarodni/stattya-zahodi-schodo-zahistu-137146.html
Житарюк,
Марʼян (2023). Оцінка й переосмислення роботи журналістів в умовах війни за
незалежність України. Український інформаційний простір, (1(11), 55–71. https://doi.org/10.31866/2616-7948.1(11).2023.279558
Інститут
масової інформації. (2023). Інститут масової інформації. https://imi.org.ua/
Кіндрацький
Василь Михайлович – Книга памʼяті загиблих за Україну – Український меморіал.
(б. д.). Книга пам′яті загиблих за Україну – Книга памʼяті загиблих за Україну
– Український меморіал. https://ukraine-memorial.org/ua/biography/kindrackiy-vasil-mihaylovich/
Кліп “Wybacz, Ukraino” (у виконанні Przemysław Bogusz/Paweł
Kolenda) (2023): https://www.youtube.com/watch?v=yAJDf0z6A10&ab_channel=Przemys%C5%82awBogusz
Матвіїв
Тарас Тарасович («Сармат»). Книга памʼяті полеглих за Україну. (б. д.).
memorybook.org.ua. https://memorybook.org.ua/16/matviiv.htm
Медійні
злочини Росії у війні проти України (оновлюється) (2022). Інститут масової
інформації. https://imi.org.ua/monitorings/medijni-zlochyny-rosiyi-
u-vijni-proty-ukrayiny-onovlyuyetsya-i44098
На фронті
загинув військовий, журналіст та комунікаційник Олександр Бондаренко (2023, 28
квітня). Детектор медіа. https://detector.media/community/article/210642/2023-04-28-na-fronti-zagynuv-viyskovyy-zhurnalist-ta-komunikatsiynyk-oleksandr-bondarenko/
Посібник з
безпеки для журналістів. Посібник для репортерів у небезпечних зонах. (2022). http://surl.li/fcfwj
Список
загиблих журналістів. (2023). Інститут масової інформації. https://imi.org.ua/infographics/spysok-zagyblyh-zhurnalistiv-i45958
Уряд
спростив умови перебування іноземних журналістів в Україні. (2022, 28 травня).
Visit Ukraine – Rules of save visit to Ukraine. https://visitukraine.today/uk/blog/456/uryad-sprostiv-umovi-perebuvannya-inozemnix-zurnalistiv-v-ukraini
Учасники
проектів Вікімедіа. (2016, 6 липня). Список журналістів, які загинули в Україні
– Вікіпедія. ᐉ Short URL service | Surli – FREE
Link Shortener. http://surl.li/feftq
Учасники
проектів Вікімедіа. (2022, 3 квітня). Список журналістів, які загинули під час
російсько- української війни – Вікіпедія. ᐉ Short URL service | Surli – FREE
Link Shortener. http://surl.li/fefta
Шестакова, Ю.
(2018, 28 грудня). За
період воєнного стану
акредитацію в ООС отримали
понад 170 журналістів.
Детектор медіа. https://detector.media/community/article/143691/2018-12-28-za-period-voiennogo-stanu-akredytatsiyu-v-oos-otrymaly-ponad-170-zhurnalistiv/
Шутка, Н.
(2022, 3 жовтня). На
фронті загинув львівський
журналіст Юрій Лелявський.
Zaxid.net. https://zaxid.net/na_viyni_zaginuv_rechnik_brigadi_lvivskih_desantnikiv_yuriy_lelyavskiy_n1550587
Тези виступу:
https://drive.google.com/file/d/1pH_DmfJUi6Yavcu0DARQLIF65veN6Lds/view?usp=sharing
Немає коментарів:
Дописати коментар